Жили собі дід і баба та такі убогі, що нічого в них нема. От дожились вже до того, що не стало навіть і хліба — їсти нічого.
Дід і каже:
— Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.
От баба так і зробила: натопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб прохолов. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю, та й побіг дорогою.
Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
А він каже:
— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісню заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Я од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісню заспіваю.
— Ану, якої?
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Я од баби та од діда втік,
Я від зайця втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить, — зустрічає його ведмідь:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісню заспіваю.
— Ану!
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Я од баби та од діда втік,
Я від зайця втік,
Од вовка втік,
Так і од тебе втечу!
Та покотився далі!
Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою:
— Колобок, колобок, я тебе з’їм!
— Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісню заспіваю.
— Ану, якої!
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений, —
Я од баби та од діда втік,
Я від зайця втік,
Од вовка втік,
Од ведмедя втік,
Так і од тебе втечу!
— Яка гарна пісня! Ану, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.
От він і сів та й нумо співати:
— Я по коробу метений,
На яйцях спечений...
А лисичка його — гам! Та й проковтнула.