Одного разу нам з Мишком дали запрошення на дитяче свято до клубу.
Там було так красиво! Всі стелі увішані різнокольоровими паперовими стрічками і ліхтариками, всюди горіли красиві лампи із дзеркальних шматочків, грала музика, і залою ходили наряджені актори: один грав на трубі, інший – на барабані. Одна тітонька була одягнена конем, і зайці також були, і криві дзеркала, і клоуни.
А в кінці зали була ще одні двері, і на них було написано: «Кімната атракціонів».
Я запитав:
– Що це?
– Це різні розваги.
І, справді, там були різні забави. Наприклад, там висіло яблуко на нитці, ітреба було закласти руки за спину і так, без рук, це яблуко згризти. Але ж воно крутиться на нитці і ніяк не дається. Це дуже складно і навіть образливо. Я два рази хватав це яблуко руками і кусав. Але мені не давали його згризти, а лише сміялися і забирали. Ще там була стрільба з лука, а на кінці стріли не наконечник, а гумова наліпка, вона присмоктується, і тому, хто попадає в центр картонки, де намальовано мавпу, тому приз – хлопавка з секретом.
Мишко стріляв перший, він довго збирався, а коли вистрелив, то розбив одну далеку лампу, а в мавпу не попав… Я також спробував, але в мавпу також не попав, а лише у спину дядькові, який розпоряджався луком.
Всі навколо зааплодували і засміялися, а дядечко різко обернувся та закричав:
– Що тут смішного? Не розумію! Йди, бешкетнику, немає тобі більше ніякого лука!
Я сказав:
– Я не хотів! – і пішов з цього місця.
Просто дивовижно, як нам не повезло, і я був дуже сердитий, і Мишко, дійсно, також.
Раптом бачимо – стоять терези. І до них невеличка весела черга, яка швидко рухається, і всі сміються і жартують. А біля терезів клоун.
Нам пояснили, що, якщо зважитися і виявиться, що у тебе 25 кіло ваги, тоді твоє щастя. Отримаєш премію: річну підписку на журнал «Мурзилка».
Я кажу:
– Мишко, давай спробуємо?
Дивлюсь, а Мишка немає. І куди він подівся, невідомо. Я вирішив один спробувати. А раптом я важу рівно 25 кіло? Ось буде удача!
А черга все рухається, і клоун у шапці спритно так клацає важелями і все жартує та жартує: у когось зайва вага, у когось недостає. Всі сміються і відходять, черга рухається, і ніхто не важить рівно 25 кіло, і ось доходить черга і до мене.
Я вліз на терези – важелі клац-клац, і клоун говорить:
– Ого! Знаєш гру в гаряче-холодно?
Я кажу:
– Хто ж не знає!
Він говорить:
– У тебе доволі гаряче вийшло. Твоя вага 24 кіло п’ятсот грам. Трішки не вистачає, рівно півкіла. Шкода. Будь здоровий!
Уявіть! Лише півкіла не вистачає! У мене настрій зовсім погіршився. От яка прикрість!
А тут Мишко з’явився. Виявляється, він пив солодку воду в буфеті, поки я тут намагався виграти нагороду. Мишко також став зважуватися. Виявилося, що в Мишка півкіла, тільки півкіла були зайвими.
– Невеличкий перебор. Вам треба трошки схуднути, – пожартував клоун. – Наступний.
Мишко зліз і говорить:
– Ех, дарма я солодку воду пив…
Я питаю:
– А при чомутут солодка вода?
А Мишко:
– Я цілу пляшку випив! Розумієш?
Я кажу:
– Ну и що?
Мишконавіть розсердився:
– Та чи ти не знаєш, що в пляшці рівно пів-літра води вміщується?
Я кажу:
– Знаю. Ну іщо?
Тут Мишко прямо зашипів:
– А півлітра – це і є півкіло. П’ятсот грамів! Якби я не пив, я б важив рівно 25 кіло!
Раптом до мене дійшло.
– Мишко, – сказав я, – а Мишко! «Мурзилка» наш!
Мишко говорить:
– Яким чином?
– А таким. Пришов мій час солодку воду пити. У мене якраз півкіла не вистачило.
Мишко навіть підскочив:
– Все ясно, біжимодо буфету!
Ми швидко купили пляшку води, я сів за стіл і почав пити. Мишко стояв поряд і дивився. Вода була дуже холодна. Але я випив повну склянку просто залпом. Мишко відразу налив другу, але там ще залишилося на дні доволі багато, а мені вже більше не хотілося пити. Мишко став наполягати, щоб я пив швидше, і я став пити другу склянку. Вна лилася в мене дуже складно. Я, як тільки три чверті другої склянки випив, відразу зрозумів, що наповнений до краю. Я так і сказав про це Мишкові, але він порадив, щоб я почав пити стоячи, аби більше влізло. Я встав, і справді, допив склянку якимось дивом. Але залишилося ще півсклянки, все, що залишалося у пляшці. Я сказав:
– Я зараз лопну.
Мишко говорить:
– А як же я не лопнув? Я ж теж думав, что лопну. Давай, ще трішки.
– Мишко. Якщо. Я лопну. Ти. Будеш. Відповідати.
І я знову став пити. І все випив. Просто диво якесь! Тільки я говорити не міг. Тому що вода вже перелилася вище горла і булькала в роті. І потихеньку виливалася з носа.
Я побіг до терезів. Клоун не впізнав мене. Він зробив «клац-клац» і раптом закричав на всю залу:
– Уррра! Є! Точно!!! В точності. Річну підписку на «Мурзилку» виграно. Вона дісталася хлопчику, який важить рівно двадцать п’ять кілограмів. Ось квітанція, зараз я її заповню. Поаплодуємо!
Він став запитувати про моє прізвище, але я нічого не міг сказати. Жодного слова! Такий наповнений водою я був!
Лише на вулиці мені стало легше. Я сказав:
– Мишко, мені якось не хочеться нести цю підписку додому, адже в мені лише двадцать чотири з половиною кіло.
А Мишко запропонував:
– Тоді віддай мені. В мені точнісінько двадцать п’ять. Якби я не пив солодку воду, я б її відразу отримав. Давай сюди.
– Що ж, я, по-твоєму, дарма страждав? Ні, нехай вона буде наша спільна – навпіл!
Тоді Мишко сказав:
– Правильно!