Не дивуйтеся, будь ласка, що маленькій Комашці присвячена ціла казка. Так, Комашці. Звичайнісінької. Такій крихітній, що їй навіть ім'я забули дати. Чим же вона прославилася? Про це - потім.

А спочатку - про мрії. Адже у кожного є своя мрія. Чи не правда?

Наприклад, тигреняті Смугастикові дуже хочеться літати. Але у нього немає крил.

Зебрі Тільняшці набридло бути смугастою, як матрац. Ночами їй сниться, ніби вона стала коричневою, такою коричневою, що приємно в дзеркало на себе подивитися.

У Комашки теж була мрія. Вона мріяла вирости, перетворитися з маленької-премаленької на велику-превелику.

- Ти не знаєш, в якій аптеці продаються чарівні пігулки для росту? - спитала Комашка в равлика Непоспішайка.

- Не знаю, - відповів равлик. - А що, вони тобі дуже потрібні?

- Дуже, - зітхнула Комашка. - От би мені стати... нехай не такою величезною, як слоненя Лус, але, принаймні, не менше за носорога Туптупа...

- І нащо тобі це?

- Що ти говориш, Непоспішайко! Мене б відразу почали помічати. Зі мною віталися б при зустрічі!

- Хіба в цьому щастя? - похитав рогатою голівкою равлик Непоспішайко.

- А хто знає, в чому воно є? - задумливо промовила Комашка. - Але якщо тобі невідомо, в якій аптеці продаються чарівні пігулки для зростання, то нам нема про що розмовляти.

На тому вони й розійшлися.

А через деякий час сталося от що. Носоріг Туптуп смажив яєчню із сорока яєць і забув вимкнути електричну плитку. Що буває в таких випадках, всі, звичайно, знають. В таких випадках буває пожежа.

Злякався носоріг Туптуп, став на поміч кликати. Прибігли звірі: і крокодил Зубастик, і жираф Довгоший, і тигреня Смугастик, та ще багато інших. Прибігли - і стоять.

Стоять і дивляться.

Дивляться, а будинок горить.

Будинок горить - і ніхто не гасить вогонь.

Ніхто не гасить вогонь, тому що всі розгубилися. Одна Комашка не розгубилася. Полетіла гукати рятувальну команду. Опустилася вона на пожежну каланчу, бачить: слони-пожежники в мідних своїх касках в доміно грають - і ніхто з них навіть вухом не веде.

- Пожежа! - запищала Комашка. - Рятуйте! Допоможіть!

- Де пожежа? Що горить? - сполошилися пожежники.

- У носорога Туптупа будинок палає! Не гайте часу! Мені його дуже шкода! - зі сльозами на очах кричала Комашка. Взяли слони на спини бочки з водою - і помчали на допомогу. Витягли з вогню носорога Туптупа, а пожежу водою з хоботів погасили. Адже якщо у пожежників є хоботи, то ніякі шланги і брандспойти їм абсолютно не потрібні!

Дуже задоволена була Комашка, що врятували пожежники носорога Туптупа, і від радості вона в повітрі всякі там сальто-мортале виробляла.

Але її раніше ніхто не помічав. І ніхто не здогадувався, що це вона, Комашка, пожежників покликала. Тільки равлик Непоспішайко знав про це.

- Ти молодець, Комашко! - похвалив він. - Ти не розгубилася в хвилину небезпеки і врятувала життя носорогові Туптупу, який мало не загинув через свою яєчню! І я сьогодні ж напишу замітку в нашу місцеву газету і попрошу, щоб її на самому видному місці надрукували...

- А що я такого зробила? - здивувалася Комашка. - Нічого особливого! От якщо б дістати чарівні пігулки для росту!..

- Навіщо тобі якісь пігулки? - сказав равлик Непоспішайко. - Ти маленька-премаленька, проте в тебе велике серце. А це - найголовніше!

Заліз Максимко на клена, вмостився на гілці — і ну висвистувати. І так гарно в нього виходить, що хто не йде вулицею, то похвалить:

— Артист!

Але бабуся не дає йому натішитись славою. Ось чути вже від порога:

— Максимку! Йди-но сюди. Нарвете з Іринкою вишень, та вареників наваримо!

— Зараз, бабусю! Тільки трохи поскрекочу, як сорока!

І справді, скрекоче, куди тій сороці! А бабуся своєї:

— Онучку, принеси води з криниці!

— Добре! — відповідає Максимко. — Ось покукурікаю трішки. І кукурікає.

Бабуся вкотре гукає:

— Допоможи сестричці дровець занести до хати!

— Аякже допоможу. Ось лише помекекекаю. Незабаром бабуся відчинила вікно й кличе:

— Максиме, ходи-но вареники їсти! Максимко хутко злазить з дерева й біжить хати. Він дзвінко вицмокує язиком, немов –  копитами коник — цок, цок, цок.

За столом хлопчик сидить мовчки. Ніколи. Он у мисці скільки вареників! Гора. Та смачні ж!

Лише одне дивує Максимка: чому це бабуся не погладила його по голівці і не сказала, як завше: «Розумничок! Слухняний онук!»