Тема: "Україна: моє – твоє – наше"
1. Казка «Івасик-Телесик»
2. м/ф «Як козаки Олімпійцями стали»
3. Пізнавальний м/ф «Подорож Україною»
4. Відео «Цікава Україна»
5. Відео «Цікава Україна -2»
Текстові матеріали теми
Українські народні ігри
Подоляночка
Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні:
Десь там, десь там подолянка була,
Десь там молоденька була,
Отут вона впала,
До землі припала.
Устань, устань, подоляночко,
Промий очки, як скляночки,
Та візьмися в бочки,
Та поскачи скочки.
Скачи, скачи понад бродом,
Як рибонька попід льодом.
Візьми собі панну, которую крайню,
Візьми собі паничка, которого крайничка.
Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.
Кружок (Царівна)
Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають "царевича" й "царівну". "Царівна" перебуває в крузі, "царевич" - за кругом. Усі співають;
Ой у городочку царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько.
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду.
Та й постав царівну у ряду, у ряду.
"Царевич" виконує всі обов'язки, які йому приспівують, бере царівну за руку і ставить уряд поруч із собою. Потім вибирають інших "царевича" й "царівну".
Грушка
Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині "грушка" - хлопчик або дівчинка.
Як послала мати грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
ЯК послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки доглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте дівки, гопака, гопака.
При цьому "грушку" починають трясти, потім піднімають угору.
Щітка
Хлопці й дівчата стають один за одним і кдад'уть руки на плечі попереднього. Першим стоїть найменший. Ведучий ходить навколо цього ряду й співає:
- Ой щі-щітка маленька,
Скажи, скажи, де твоя ненька.
- На морковці сиділа, сиділа.
Дрібний мачок дзюбала, дзюбала.
Ой дзюб, дзюб, дзюбанець,
По три копи гебінець,
По чотири - щітки,
Кошелькові дітки.
При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд, співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться найменший. Тоді всі гуртом підкидають його.
Куці-баба
У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав'язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:
- Бабо, бабо! На чом стоїш?
- На глах-лободах
- А що ти їси?
- У мене каша на полиці.
- А мені ж даси?
- Чорта з'їси!
Тоді ударяють його рукою і всі тікають. Якщо "куці-баба" - когось упіймає - тому зав'язує очі. А якщо ні - продовжується гра.
- А чия-то, бабо, каша на полиці стоїть?
- Моя.
- А я виїм
- А я з києм!
- А я утечу.
- А я дожену.
- А я в ополонку.
- А я за головку.
І знов ударяють і розбігаються. Якщо "куці-баба" нікого не зловить, повертається на своє місце
- Бабо-бабо, чиє то поросятко по смітнику ходить?
- Моє.
- Коли ти його заколеш?
- Завтра.
- А мені ж даси?
- Чорта з'їси.
Якщо і цього разу "куці-баба" нікого не спіймає, завершують гру.
- Ти, бабо, сліпа?
- Сліпа, синочку, сліпа.
- Що ж тобі дать?
- Дай, синочку, борошенця на галушечки.
Хтось насипає "куці-бабі" у жменю піску абощо.
А ми просо сіяли, сіяли
Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група співає, друга відповідає.
І.
А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, дід, ладо сіяли.
II.
А ми просо витопчем, витопчем.
Ой, дід, ладо витопчем, витопчем.
І.
А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой, дід, ладо витоптать, витоптати?
II.
А ми коней випустим, випустим,
Ой, дід, ладо випустим.
І.
А ми коней виловим, виловим,
Ой, дід, ладо виловим.
II.
А чим же вам виловить, виловить?
Ой,дід, ладо виловить, виловить?
І.
А шовковим поводом, поводом,
Ой, дід, ладо поводом, поводом.
II.
А ми повід викупим, викупим.
Ой, дід, ладо викупим, викупим.
І.
А чим же вам викупить, викупить?
Ой, дід, ладо викупить, викупить.
II.
А нам треба дівчинку, дівчинку,
Ой, дід, ладо дівчинку.
І.
А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой, дід, ладо дівчинку.
II.
А нам треба Галочку, Галочку,
Ой, дід, ладо Галочку.
І.
А в нас Галя дурочка, дурочка,
Ой, дід, ладо дурочка.
II.
А ми її виучим, виучим,
Ой, дід, ладо виучим, виучим.
І.
А чим же вам виучить, виучить?
Ой, дід, ладо виучить, виучить?
II.
А шовковим поводом, поводом,
Ой, дід, ладо поводом, поводом.
І.
До нашого гурту прибуло, прибуло
Ой, дід, ладо прибуло, прибуло.
II.
Від вашого гурту відбуло, відбуло
Ой, дід, ладо відбуло, відбуло.
І.
А в нашому гурті скачуть, скачуть,
Ой, дід, ладо скачуть, скачуть.
II.
А в нашому гурті плачуть, плачуть.
Ой, дід, ладо плачуть, плачуть.
Горю-дуб
Усі стають по двоє - пара за парою. Один - "горю-дуб" - попереду на віддалі й співає:
Горю, горю, палаю
Кого схочу, спіймаю
Раз, два, три! Біжіть!
Перша пара біжить до "горю дуба" і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з'єднатися. Якщо "горю-дуб" когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари - стає "горю-дубом".
Дуб
Грати в дуба можна на березi рiчки, на лiсовiй галявинi або в парку - там, де досить простору побiгати i де ростуть (але не дуже густо) дерева.
Грають здебiльшого дiвчатка. Вони обирають з-помiж себе купувальницю i з вигуками: "Граємо в дуба!" - по однiй пiдбiгають до дерев. Купувальниця пiдходить до котроїсь iз дiвчат, спiльно з нею вибирає одне з вiльних дерев i пропонує:
- Дiвчино, продай хату!
- Не продам, дуба дам! -
вiдповiдає дiвчина, й вони обидвi бiжать до намiченого дерева. Воно дiстається тiй, котра прибiжить до нього першою, а та, що вiдстала, стає купувальницею i йде купувати iнше дерево.
Мiст
Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається "Довгою лозою", бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравцiв розiйдеться.
ХРЕЩИК
Дівчатка стають попарно, одна пара за другою, а попереду - одна дівчинка, яка говорить:
- Горю, горю, пень!
Остання пара питає:
- Чого ти гориш?
- Красної дівки хочу.
- Якої?
- Тебе, пані, молодої!
При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з'єднатися попереду горівшої, а та ловить когось з них. Якщо піймає, то та, що лишилася без пари, починає "горіти", не піймає - продовжує "горіти" та сама.
Довга лоза
Грають хлопцi, якi стають один за одним обличчям у потилицю на вiдстанi 2 метрiв. Голову i спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного i стає попереду, так роблять всi по черзi.
Смик
На мiсцi гри проводять лiнiю, яка вiдокремлює город вiд поля. В городi на невеликiй вiдстанi вiд лiнiї у землю встромляють палицю i приставляють до неї "пастуха", якого визначають вимiрюванням на палицi або за допомогою лiчилки. "Пастух" залишається в городi, а решта гравцiв iде в поле. Польовi гравцi намагаються висмикнути палицю. Але тiльки-но хтось iз них перетне лiнiю городу, як "пастух", що стереже її, кидається йому навперейми i намагається поквачити, доторкнувшись рукою. Поквачений починає "пасти", а попереднiй "пастух" iде до гурту гравцiв у полi. Поквачити iншого гравця "пастух" може тiльки в межах городу. Для того, щоб заманити його у город, вiн навмисне вiдходить вiд палицi, а потiм стрiмголов мчить на смiливця. Брати участь у грi може необмежена кiлькiсть гравцiв.
Латки
Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:
- Давайте грати в латки.
Відразу ж б'є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:
Латка-битка,
Шовкова нитка,
На мені не була,
На тобі ізгнила!
"Полатаний" переслідує втікача, але не промине "полатати" й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: "Латка".
"Полатаний" намагається передати латку третьому....
Мовчанка
Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:
Їду до дому
На зелену солому.
На тій соломі
Сидить жаба.
Хто писне,
Той жабу хлисне,
Мені можна говорити
Сто раз,
А іншому - ані раз.
Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.
Свiчка
Свiчка - це вибитий у поле м'яч або кинутий високо вгору. Спiймати такого м'яча, перш нiж вiн удариться об землю, - значить зловити свiчку. Майданчик для цiєї гри дiлиться на двi частини: меншу - город i бiльшу - поле. Жеребкуванням визначають господаря городу. Господар залишається в городi, а всi iншi гравцi розходяться по полю. Викликаючи з поля одного iз гравцiв, господар пiдкидає м'яча вертикально вгору, а гравець б'є його гилкою якомога вище i далi в поле. Поляни намагаються спiймати м'яча до того, як вiн торкнеться землi. Той, кому пощастить це зробити, iде бити, а той, хто бив, iде на його мiсце в поле. Неспiйманий м'яч подається знову в город, i його знову б'є той, хто бив. Якщо ж господар спiймає поданий з поля м'яч на льоту, то вiн починає бити, а пiдгилює той, хто подавав. Той, хто бив до цього, повертається в поле. У разi промаху той, хто бив, тiкає в поле, а господар б'є його м'ячем. Пiсля цього вiн викликає з поля нового гравця - i все починається спочатку.
Нещасний ополоник
Дiвчата стають поряд i беруться за руки. Одна з дiвчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось iз дiвчаток праворуч:
- Здоров, кума! Чи ти ложки мила?
- Мила.
- А ополоник?
- Забула.
- Так не забувай, кумочко.
При цьому господарка намагається вдарити дiвчину лозиною, а та повинна втекти попiд руками iнших дiвчат i стати лiворуч. Гра триває, доки всi дiвчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тодi господаркою обирають iншу.
БОБЕР
Проказують лічилку:
Попіл, попіл, попільниця...
А де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
Синім оком кивала,
А ти, кив, не кивай,
А ти з города тікай!
Останній у цій лічбі стає мисливим, а решта - хортами. Хорти вибирають собі собачі клички: Сірко, Рябко, Крутько, Бровко, Лиско, Лиска, Спївка, Знайда, Жук. Мисливий з бобром відходять далі, щоб хорти не бачили, де сховається бобер. Мисливий сідає, заплющує очі або ховає голову і співає:
Ой ти, старий бобре,
Заховайся добре.
Бо я хорти маю,
На поле пускаю.
Бобер мусить сховатися, поки мисливий доспіває. Часом бобер просить проспівати тричі або й більше, щоб мати час сховатись.
Проспівавши, скільки раз було домовлено перед початком гри, мисливий гукає:
"Хорти, з лісу!".
Хорти біжать і шукають бобра, якщо той встиг сховатись. Знайшовши, ловлять бобра, а він утікає. Коли ж бобер ще не встиг сховатись, то все одно за ним женуться за наказом мисливого. Бобер може і втікаючи ховатись по кілька разів, а хорти мусять його шукати. Мисливий сам не шукає і не ловить, тільки кричить, коли бачить, що хтось лінується: "Шукай, Сірко! Лови, Бровко! Гуджа, хорти, гуджа його!". Якщо хтось втомиться, то мисливий завертає його: "На сюди, Лиско! Не руш, Співко!". Хорти бігаючи гавкають. Коли хорти зловлять бобра, то мис іивий заміряється на нього кийком і кричи і її: "Ба-бах". Бобер падає додолу, А мисливий гукає: "Хорти, в ліс!". Він біжить з хортами геть, залишається бобер і той, хто перший його зловив. Бобер стає мисливим, а той, хто зловив,- бобром. Гра починається спочатку.
ГОРОБЕЙКО
Дівчатка беруться за руки і співають:
А в горобейка
Жінка маленька:
Сидить на кілочку
Пряде на сорочку.
Що виведе нитку -
Гороб'ю на свитку.
Остануться кінці -
Гороб'ю на штанці.
Остануться торочки -
Гороб'ю на сорочки.
Під час співу дві крайні дівчинки підіймають руки і пропускають попід ними всіх інших.
ГУСИ
Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх останніх учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:
- Гуси, додому!
- Задля чого?
- Вовк за горою,
- Що він робить?
- Гуси скубе.
- Які?
- Сірі! Сірі!
Гуси волохаті,
Тікайте прямо до моєї хати!
Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм , дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси , б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху ДО городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.
КВОЧКА
У цю гру діти люблять грати найбільше - напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив'язують мотузок, до кілочка; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:
Ходить квочка
Коло кілочка,
Водить діток,
Дрібних квіток.
Діти - квіти: "Квок",- ходить кружка.
Після слів: "Діти-квіти: "Квок" - усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.
Сiрий кiт
У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, "сiрого кота", - "мишi". Вони стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть "сiрий кiт". Пiд час руху вiн запитує:
- А є мишi в копицi?
- Є! - вiдповiдають "мишi".
- А не бояться кота?
- Нi!
- Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!
За цими словами "мишi" кидаються врозтiч, а "сiрий кiт" ловить їх. Спiйманий гравець стає "сiрим котом", а його попередник - "мишею".
КОТИ
Діти стають у коло і лічать лічилку, вказуючи пальцем на кожного. На кого випаде в лічилці, той виходить з кола, а хто залишиться останній - той носитиме "коти" (палички).
Коти дають у руки, зав'язують очі і, взявши вдвох попід руки, ведуть й повертають то в один бік, то в другий, щоб втратив орієнтацію, і запитують:
- Крутяться журавлі?
- Крутяться.
- Крутімося й ми.
Крутять знову і ведуть далі:
- Клади два коти.
Кладе і ведуть ще далі, знову крутять і ведуть.
- Клади три коти.
- Клади одного кота.
Так розносять усі шість - вісім. Потім приводять на попереднє місце, розв'язують очі і посилають шукати котів. Тоді вибирають іншого носити коти.
ЩЕНЯТА
Збираються хлопці, десять або й більше, міряються на палку, беручи її кулаком один до одного, і чия рука зверху, тому і пасти.
Тоді забивають кілок, прив'язують до нього мотузку; біля кілка усі кладуть шапки - ото щенята. Пастух береться за мотузку й оберігає щенят, бігаючи, наскільки дістає повода.
Пастух стереже, а всі хлопці крадуть щенят, хватаючи руками або вибиваючи ногою з круга. Як удається пастуху піймати котрогось, то мерщій кричить: "Цура-повода!" А як не зацуравсь, то значить і не піймав.
Як розкрадуть усіх щенят, то вважають, одно літо одпас; тоді міняються.
СІРИЙ ВОВК
Грають тільки діти. Вибирають "вовка", він, згорбившись, сідає, взявшись під щоку, на горбику, і мовчить, а дітки не чіпають його, а рвуть біля нього травку і промовляють:
Ірву, ірву горішечки,
Не боюсь вовка ні трішечки.
По цім слові діти схоплюються, кидають на вовка нащипану травку і тікають. Вовк собі туриться за ними, хоче вхопити котрогось. Кого вхопить, той стає вовком, і гра продовжується.
Кіт і миша
Дітлахи беруться за руки й стають у коло ("танок"), а двоє: "кіт" (хлопець) і "миша" (дівчина) - усередині. Коли "танок" піднімає руки вгору, "миша" тікає від "кота". А коли "кіт" намагається проскочити за "мишею" - руки опускають.
А до нори, миша, до нори.
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку.
- Ходи сюди -
А що ж то за мишка -
Не втече:
А що ж то за котик,
Не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку;
- Ходи сюди, ходи сюди.
Якщо "котові" вдається спіймати "мишку", - міняються ролями.
ТРАМПИЖА
Гравців парна кількість. Вони діляться на дві групи, кожна зі своєю "маткою". Матки міряються між собою, і чий верх, та матка починає гру. Матка бере палицю, кидає її куди-небудь і кричить: "Трампижа!"
В той час, як матка кидає палицю, обидві групи стають одна проти другої попарно і закривають один одному очі "бецманами" (великими пальцями). Коли ж матка гукне: "Трампижа", тоді всі гравці біжать і шукають палицю. Хто знайде, біжить до своєї матки, а із супротивної групи намагаються відняти палицю. Якщо ж він добіг до своєї матки, то віднімати не можна, і його група виграє. І матка групи починає гру знову.
Грають, звичайно, в полі дорослі, а також діти.
РЕГІТ
Всі стають у ряд по двоє, а спереду один - "регіт". Регіт каже:
Горю, горю, палаю,
Кого люблю, спіймаю!
Раз, два,три!
Остання пара - лети!
Остання пара біжить, регіт ловить. Кого вловив, з тим стає в пару, а той, хто лишився, - буде реготом. Якщо регіт нікого не вловить, ця пара, що тікала, стає попереду, а регіт лишається реготом, аж поки когось не вловить.
ЛИС
Побравшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, по вибору, стає за лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:
Ха-ха, ха-ха, гі-гі-гі!
Лис зловився в капкані.
Качки, кури, голуб'ята,
Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!
Злодій лис у капкані.
Ой, ой! Вирвавсь - утікайте:
Тепер в його страшна злість,
Кого зловить, того з'їсть.
Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає той стає лисом, і гра починається спочатку.
ЛАСТІВКА
Дві дівчини беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:
- Печу, печу ластівки!
Інша питає:
- Нащо печеш? Лиха втечеш, лиха й піймаєш!..
Тоді пара дівчаток, що почала розмову, роз'єднує руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з'єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з'єднається, то їй припадає знову тікати, а другій парі - ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, які почали гру, впіймають, то ця пара, що не збіглась, ловитиме, а інша - тікатиме.
Воробей (горобець)
Дiти утворюють коло, всерединi - воробей. Коло швидко рухається, всi спiвають, плескаючи в долонi.
Киш, киш, воробей,
Не клюй конопель.
Мої конопельки,
Дрiбнi, зелененькi,
У вiрчики в'ються,
Самi не беруться,
Братись не даються.
Воробей кидається на дiтей, якi утворили коло, вони розбiгаються. Той, кого воробей зловить, займає його мiсце, i гра починається знову.
Заїнько
Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний "заїнько" ховається в кущі, а всі його просять:
Заїнько, заїнько, вийди к нам,
Сіренький, сіренький, зайди к нам.
Ой да, кося, зайди к нам.
"Заінька" виходить з кущів і стає серед кола. Тоді діти знову співають:
Заїнько, заїнько,лягай спать.
Заїнько сіренький, лягай спать.
"Заїиька" лягає Тоді знову приспівують:
Заїнько,вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да, кося, вставай.
"Заїнько" встає Тоді його просять умитись, взутись, причесатись. "Заїнько" робить усе, що йому загадують Діти кажуть:
Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, вдар тропачка.
Ой да, кося, вдар тропачка.
"Заїнько" танцює й вибирає іншого на свою роль, а сам стає в коло.
ПЕРСТЕНЕЦЬ
Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Хтось один відходить убік, а котрась дівчинка затуляє між долонями перстенець (квіточку, листочок). Дитина, що відійшла, довертається, а гурт хором звертається до неї.
Гадуль, гадуль, гадулька!
Десь там моя зозулька
По полю літала,
Золоте пір'я збирала.
Вий, вий, завивай!
Дитина вгадує, у кого перстенець, і каже:
Ти, Оксанко, перстень дай!
ДІД
Запрошується хлопець, що гратиме роль "діда". На відстані 10 м від хатинки "діда" - стоять гравці, які починають його дражнити:
Іде, іде, дід, дід,
Несе, несе міх, міх,
Ось такий дідище,
Ось такий старище,
Ось такий окатий,
Ось такий вусатий,
Такий бородатий,
Ось такий плечистий
Тьху його нечистий!
Після цих слів діти розбігаються, а "дід" повинен догнати кого-небудь. Потім на його роль можна запросити когось іншого, і гра починається спочатку.
КРЕМ'ЯХИ
Це суто дівчача гра. Кожна учасниця її повинна мати по десять камінчиків або круглих черепочків. Один із них має різко відрізнятися з-поміж інших кольором.
Гравець підкидає кремічники догори і в тому місці, де вони мають впасти, наставляє над землею руки. Ті крем'яхи, що впали на кисті, підкидають знову і намагаються зловити їх на льоту. Якщо кількість камінчиків виявиться непарною, гравець відкладає один із них, а решту підкидає знову. Може статися, що він при цьому не зловить жодного. Тоді він передає решту крем'яхів і право грати іншому. Вважається: той, хто грається, стратив і тоді, коли зловить парну кількість або разом з іншими камінцями зловить і міченого.
Коли всі камінці розійдуться по руках, підраховують, кому скільки дісталося. Ту, у якої виявиться їх найбільше, називають першою.
ДЗВІНОЧОК
Із тих, хто бажає гратися, обирається "дзвіночок". Решта гравців, узявшись за руки, стають довкола нього. "Дзвіночок" грудьми з розгону або, налягаючи на руки будь-яких двох сусідніх гравців, вагою власного тіла намагається розірвати "ланцюг", що оточує його. Розірвавши, він тікає, а інші учасники гри ловлять його. Той, хто спіймає, стає "дзвіночком".
Якщо ж гравців набереться лише троє, то двоє з них стають один проти одного і міцно беруться за руки. Третій намагається розчепити їх, налягаючи на руки грудьми. Якщо "замки" не витримують і розриваються, то один із гравців тікає, а "дзвіночок" ловить його. Потім вони беруться за руки, утворюючи нове зчеплення, а гравець, який залишився на місце, намагається розірвати його.
ГРА В КАЛАЧА
Збирається кілька дітей. Гравець лягає ниць, а всі інші присідають навколо нього. Кожен кладе один палець на спину лежачого так, щоб вийшов кружок. Хтось з дітей злегенька торкається перетнем руки кожного і приспівує:
Угадай, Ганно,
Пристойна панно,
На чиїй руці
На мереженці
Перстень упав.
І запитує лежачого: "На чиїй?" Як не вгадав, то знову торкається по черзі пальців гравців і співає:
Не вгадала Ганна,
Пристойная панна,
На чиїй руці
На мерженці
Перстень упав.
Бух, бух та калач,
Та встань, та не плач.
На слова "Бух, бух!" усі легенько б'ють у спину лежачого, а він намагається піднятися. На його місце лягає той, кому на руку впав перстень. Усі знову сідають навколо нього і співають, як і раніше.
ЧАБАН
Ведучий гри - чабан. Діти зображають овець, а кілька з них - вовки. Чабан зі словами:
Ой у лісі, у лісу
Я овечки пасу -
вигонить овець пастися на лужок. Вівці розбігаються, "пасуться". Чабан стереже їх. Зі словами:
День кінчається,
Овечки додому вертаються.
Через ліс біжать,
А там вовки сидять -
жене овець пастух додому. По дорозі їх перестрівають вовки, ловлять овечок і відводять до свого лігва.
Чабан знову жене свою отару пастися.
Перемагають найспритніші, найхитріші і найпрудкіші "вівці", які після трьох-п'яти разів лишаються на волі, не попадають вовку в зуби. Після цього обирається новий чабан і вовки. Гра триває.
ЦУРКА
Для гри потрібно дві палиці: одна-завдовжки 1 м, друга- 20-З0 см. Довга - кий, коротка - цурка. На землі креслять квадрат, у центрі викопується ямка. На неї кладуть цурку. Кий лежить поряд з нею у квадраті. Діти обирають ведучого. Він підходить до квадрата, бере кий і за словами дітей -
Лети, лети цурко,
Кому вона попаде -
Той і гру поведе!-
підкидає києм цурку вгору. Діти намагаються спіймати її, щоб цурка не впала на землю. Хто зловив, одержує 50 очок. Після цього він вкидає цурку у квадрат з того місця, де зловив її. Якщо попав - одержує ще 100 очок і стає ведучим.
Якщо не попав у квадрат, гру продовжує попередній ведучий. Якщо ведучий підкинув цурку і її ніхто не зловив, він одержує 10 очок. Знову повторює свій кидок.
НА БАШТАНІ
Діти-гравці обирають сторожа лічилкою:
Гоп, гоп, кавун.
Малайди-драйди, кавун.
Мацики-брики, не спіши,
Наш баштан стережи!
Сторож ходить по баштану, береже свій урожай, радіє, що багато вродило кавунів та динь. У цей час школярі ховаються неподалік від баштану за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той іде відпочити в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:
Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
Дрова погоріли,
Діда вовки з'їли!
Вони удають, ніби рвуть кавуни, їдять їх. Сторож помічає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймав - той стає ведучим-сторожем.
Дощик
Школяри обирають ведучого-кашовара. Він з горщиком та дерев'яною ложкою стає в центрі, ходить по колу і "варить" кашу, "вимішує" її ложкою. Діти, взявшись за руки, ходять навколо нього і речитативом промовляють:
Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику
У новому горщику.
Тобі каша, а нам - борщ.
Щоб густіший ішов дощ.
Учні зупиняються, а кашовар, заплющивши очі, обертається, піднявши руки з горщиком догори. Потім прямує до дітей. Комусь із них вручає горщик, не відкриваючи очей. Кому випаде, той стає кашоваром, веде гру далі.
Коли гра набридає, школярі зі словами:
Дощику, дощику, перестань!
Ми. поїдем на баштан,
Та візьмемо диньку,
Усім по шматочку,
А тобі - ціленьку!-
підстрибуючи на одній нозі розбігаються.
Редька
Спершу визначають, кому бути "сусiдкою". Всi iншi стають по двоє, потiм присiдають одне навпроти одного на колiна. Пара неподалiк вiд пари, рядками, подiбно до того, як росте редька на грядцi. "Сусiдка" пiдходить до крайньої пари i розпочинає розмову:
- Бабо, дай редьки!
- Скопай грядку, то знатимеш, звiдки редька береться.
"Сусiдка" обходить довкола "редьки", показуючи, як копають грядку. А тодi звертається уже до другої пари:
- Бабо, дай редьки!
- Посади собi.
Знову слiд обiйти довкола "редьки" та показати, як її саджають. З тим же запитанням "сусiдка" пiдступає до iнших пар, а їй вiдповiдають:
- Полий собi.
- Посапай собi.
- Прополи собi.
"Сусiдка" показує як усе те робиться, аж поки почує:
- Вирви собi.
Та пара, яка це каже, мiцно тримається за руки, а "сусiдка" хапає когось одного попiд руки й пробує вiдiрвати вiд того, з ким вiн зчепився руками. Як не вiдiрве, то далi йде зi своїм запитанням. А як вiдiрве, то сяде на те мiсце, а її замiнить той, хто не вдержався, i гра продовжується далi.
ОГІРОЧКИ
Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні завертаються до задніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:
Ой вийтеся, огірочки,
Та в зелені пуп'яночки,
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Ходить жучок по жучині,
А жучина по деревині.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Дайте, хлопці, околота*,
Повезем жучка до болота.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Жучок плаче у болоті.
Дівки скачуть у золоті.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Чи ти, жучку, писка не маєш,
Що ти, жучку, різко не граєш?
Грай, жучку, грай, Тут тобі край.
*Околот, околіт - сніп житньої соломи, обмолочений нерозв'язаним або перев'язаний після обмолоту.
МАК
Побравшись за руки, діти стають у коло. В середину сідає одна дівчинка, навколо неї ходять і співають:
Ой на горі мак,
Під горою так;
Маки ж мої, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як на горі мак!
Проспівавши раз, питають у дівчинки:
"Козачок, чи виорав ти мачок?".
Дівчинка одмовляє: "Виорав".
Тоді знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову:
"Козачок, чи посіяв мачок?" - "Посіяв"
Знову співають.
"Козачок, чи посходив мачок?" - "Посходив".
Співають.
"Козачок, чи пора полоть мачок?" - "Пора".
Співають. "Козачок, чи цвіте мачок?" - "Цвіте".
Співають. "Козачок, чи поспів мачок?" - "Поспів".
Співають. "Козачок, чи пора брать мачок?" - "Пора".
Тоді усі гуртом кидаються, трусять ту дівчинку, в вуха турчать; дівчинка пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.
СОНЕЧКО
Учні зібралися на галявині і, виглядаючи із-за хмари сонечко, яке принесе їм весну-красну, співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко,
На весняні квіточки,
На веселі діточки.
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
Дівчинка-сонечко прокидається, піднімає руки - з пальчиками-промінчиками догори, сміється, і біжить до дітей, які починають співати веснянки.
Ой є в лузі калина,
Ой є в лузі калина.
Калина, калина,
Комарики-дзюбрики калина.
Там стояла дівчина...
Цвіт калини ламала...
Та в пучечки в'язала...
Учні танцюють у колі, імітуючи рухи, як дівчина ламає калину, в'яже її в пучечки, плете з них віночок.
Панас
Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав'язують очі, ставлять біля порога і говорять:
Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш
Та мене не воруш.
Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а "Панас", розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає "Панасом", і гра продовжується.
Варіант ІІ
Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає "Панасом", йому зав'язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:
- Панасе, Панасе! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, та не нас.
"Панас" починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає "Панасом"
ПІЖМУРКИ
Насамперед визначають, кому жмуритись, а кому ховатися; а це роблять так:
сідає один із гравців на землю і виставляє коліно, на яке всі гравці кладуть по одному пальцю, і той, що сів, кладе свій палець і говорить:
Котилася торба
З великого горба,
А в тій торбі
Хліб, паляниця,
Кому доведеться,
Тому і жмуриться.
На чий палець упаде останнє слово, той і повинен ховатись.
Так проказують ці слова, аж поки не залишиться один гравець, який і повинен жмуритися.
Останній у цій лічбі закриває очі та обличчя руками. Всі ховаються. Той, що жмуриться, запитує- "Чи вже?". Коли ж не почує ні від кого відповіді, встає і починає шукати. Кого першого він знайде, той і жмуриться.
Казка «Як господиня навчилася вареники варити»
Українська народна казка Полтавщини
Було це дуже давно. Одного разу молода господиня вирішила для свого чоловіка приготувати вареники. Нарвала вишень, малини, нажарила капусти, печінки, наварила картоплі, приготувала сиру та й наварила вареників. Склала їх у велику миску, насмажила засмажку з цибулі, гарно їх полила нею, перетрусила і поставила у теплому місці, щоб вони не прохолонули, поки чоловік з роботи прийде. Через деякий час вона почула сердитий шепіт:
— Ти чим мене вимазуєш червоним?
— А ти чого роздавлюєш мене?
— Ти дуже солоний, не торкайся до мене!
— Що це пристало гірке до мене? — чулось з-під покришки.
Відкрила миску і стало тихо, але вареники чомусь зовсім не схожі на ті, які вона складала: якогось незрозумілого кольору і вигляду. Одні посиніли, інші почервоніли, одні худі, інші товсті.
Попробувала їсти, але вареники з ягодами стали солоні, з картоплею і капустою — солодкі, з сиром — гіркими.
Соромно було господині такі вареники подавати чоловікові. Тож вона знову нарвала ягід, нажарила капусти, приготовила картоплі, сиру та й наварила вареників. Але склала їх всі окремо. З капустою, картоплею і печінкою олією засмажила, з сиром маслом полила, а з ягодами — цукром посипала. Поставила і почала прислухатись, чи не будуть знову вареники шуміти. В мисках було тихо, всі вареники мирно лежали в своїх мисках і чекали з роботи господаря.
Коли прийшов чоловік, господиня спочатку подала вареники, засмажені олією, потім з сиром до сметани, а на закуску солодкі вареники з ягодами.
Чоловік був дуже вдячний за смачну вечерю, а господиня назавжди запам’ятала, що вареники з різною начинкою люблять тільки свою приправу.
Я дитина українська Ю.Шкурмелюк
Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці — то є назва
Славного народу.
Україна — то край славний,
Аж по Чорне море,
Україна — то лан пишний,
І степи, і гори.
І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнськи
Вчила розмовляти.
І як мені України
Щиро не любити?
Мене вчили по-вкраїнськи
Господа молити.
За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя, і долю!
Де Україна? Ю.Шкурмелюк
Україна в давній славі,
В козацьких пригодах,
На заквітчаних левадах,
В рідних синіх водах.
Україна в тих долинах
І високих горах,
На степах буйних, широких
У гаях, у борах.
Україна в білих селах,
У густих садочках,
У хрещатому барвінку,
У синіх квіточках.
Україна на яворах
Пташкою співає;
На стрілецькії могили
Голову схиляє.
Україна в чорноземі,
Що родить пшеницю, -
В глибинах, що дають нафту
І сіль-сировицю.
Україна в рідній мові
І в пісні прекрасній, -
Україна в рідній школі,
В майбутності ясній.
Україна в чистих хатах,
І в сільській церковці, -
У дитячому серденьку,
В розумній головці,
Україна в ясних зорях,
В сонці, що над нами, -
І в очах добрячих, ясних
Рідненької мами.
Казка «Горщик каші» Брати Грімм
Жила собі в одному селі бідна й добра дівчинка. Мала вона тільки матір, і от прийшов такий день, коли в них зовсім не стало хліба. Пішла дівчинка до лісу назбирати ягід і зустріла там бабусю. Та бабуся подарувала дівчинці горщик.
Досить було сказати:
— Горщику, вари! — і він варив смачну, солодку, пшоняну кашу. А коли скажеш:
— Горщику, не вари! — він враз переставав варити.
Дівчинка принесла горщик додому, до своєї матері, і відтоді вони назавжди забули про голод і їли солодку кашу, коли їм тільки хотілося.
Одного разу дівчинка пішла десь із дому, а мати захотіла їсти й сказала:
— Горщику, вари!
І горщик наварив каші, і мати наїлася досхочу. Тоді вона хотіла зупинити горщик, але забула, які слова треба для цього сказати.
А горщик варив собі й варив, і от уже каша перелилася через вінця, і текла й текла без упину. Ось уже тієї каші повна кухня, повна хата, вже й вулицю заливає. От ніби горщик захотів увесь світ донесхочу нагодувати. Це загрожувало справжнім лихом, адже ніхто не знав, як його спинити хоч на годину.
Нарешті, коли каша вже заливала останню хату, прийшла додому дівчинка.
І тільки-но вона гукнула:
— Горщику, не вари! — як він ураз перестав варити.
А кому треба було до міста, той мусив проїдати собі дорогу крізь кашу.
Перелік аудіоматеріалів:
1. Чарівна сопілка
2. Гопачок
3. Україна – це ми
4. Чорнобривці
5. Несе Галя воду
6. Ой, у вишневому саду
7. Казка «Горщик каші»
8. Україно, ми твоя надія
9. Ой, Марічко, чичері