Жили собі двоє мишенят – Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята було тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвітавстане, всіх піснею збудить та й до роботи береться.

Жили собі двоє мишенят – Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята було тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвітавстане, всіх піснею збудить та й до роботи береться.

Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колосок.

– Круть, Верть, – став гукати півник, – а гляньте-но, що я знайшов!

Поприбігали мишенята та й кажуть:

– Коли б це його обмолотити...

– А хто молотитиме? – питається півник.

– Не я! – одказує одне мишеня.

– Не я! – каже й друге мишеня.

– Я обмолочу, – каже до них півник. І взявся до роботи.

А мишенята й далі граються.

От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає:

– Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив!

Поприбігали мишенята.

– Треба, – кажуть, – зерно до млина однести та борошна намолоти.

– А хто понесе? – питає півник.

– Не я! – гукає Круть.

– Не я! – гукає Верть.

– Ну, то я однесу, – каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов.

А мишенята собі одно скачуть – у довгої лози граються. Прийшовпівник додому, знов кличе мишенят:

– Гей, Круть, гей, Верть! Я борошно приніс.

Поприбігали мишенята, пораділи:

– Ой півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти.

– Хто ж міситиме? – питає півник. А мишенята й знов своє:

– Не я! – пищить Круть.

– Не я! – пищить Верть.

Подумав, подумав півник та й каже:

– Доведеться мені, мабуть.

От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печінагоріло, посадив пиріжки.

Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють.

Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі.

А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба.

– Ох, і голодний я! – каже Круть.

– А я який голодний! – каже Верть. Та й посідали до столу.

А півник і каже:

– Стривайте-но, стривайте! Ви мені перше скажіть, хто знайшовколосок?

– Ти, – кажуть мишенята.

– А хто його обмолотив?

– Ти, – вже тихіше відказують Круть із Вертем.

– А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік?

– Ти, – вже й зовсім нищечком кажуть мишенята.

– А що ж ви робили?

Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких ледарів пиріжками пригощатиме?

Запитання до обговорення: Кого з персонажів казки можна назвати хазяйновитим? Розкажіть, що треба було зробити, щоб спекти пиріжки? Якби ви потрапили в казку, у чому, в якій справі б ви хотіли допомогти півнику?

Знайомство

У одному невеличкому містечку, на самій околиці, де людей було мало, а пові- тря щоранку наповнювалось запахом свіжоспечених булочок, жила у гарнень- кому будиночку справжня чарівниця. Ця добра жіночка з чарівною паличкою намагалась всім допомогти, тому її страшенно любили сусіди. Та й будиночок у неї був чарівний. Домашні тапочки самі спішили назустріч господині, подушки й ковдри самі складалися вранці в шафу, а звідти вилітав чистий одяг для чарівниці. Та найцікавішою кімнатою була кухня. Тут посуд і приладдя вміли розмовля- ти, овочі ходили в гості до фруктів у холодильник, страви готувалися самі. Та найбільше задоволення всі мешканці кухні отримували від купання, миття та ополіскування. Тому й крани тут відкривались самі, коли щось застрибувало до умивальника. Але про все по порядку.

Врятований обід

Одного ранку в чарівниці було дуже багато справ, адже стільком людям по-трібна її допомога. Господиня лише вранці забігла на кухню, побажала приготувати на обід смач- ного борщика. Якраз у каструлю стрибнула смажена цибулька з бурячком і морквою, як ча- рівниця змушена була піти комусь на допомогу. Так плита залишилась увімкнута, а на ній весело кипіла каструля з борщиком. Але, от лишенько, плита не вміла вимикатися. Та й у каструлі ще бракувало часничка і зелені. – Друзі, виручайте, – сказала плита. В ту ж хвилину дверцята холодильника відчинились, а звідти вистрибнула го-лівка часника і пучечок кропу. Ножик і дошка відразу ж взялися до роботи, і вже через мить на дерев’яній поверхні були крихітні білі та зелені шматочки. А до каструлі як потрапити? Дошка ж літати не вміла! Та вихід знайшли ложки. Вони потрохи переносили подрібнені часник і кріп до червоного борщика. Запах з каструлі став ще кращим. Але як вимкнути плиту? І тут з’явилась господиня. Вона і вимкнула плиту. Та й начаклувала, щоб плита вимикалась надалі, коли на ній все приготується. А борщ чарівниці здався таким смачним, що вона ще довго дякувала своїм кухонним помічникам.

Холодильник

Колись давно холодильник, що стоїть у кухні чарівниці був звичайним. Він не вмів ні говорити, ні самостійно відчиняти двері. Саме тоді господиня Чарівної кухні багато подорожувала, тому, коли бувала вдома, відчиняла холодильник, не дивлячись діставала звідти продукти, махала чарівною паличкою... І обід незабаром виникав на столі перед нею. Так продовжувалось кілька тижнів. Чарівниця забувала заглянути у холо-дильник, тому дуже скоро там на осиротілих полицях залишились лише зіпсо- вані продукти, що просто не потрапили до рук господині. Холодильник засмутився: чим же він годуватиме чарівницю наступного разу. Та й господиня не забарилась. Прилетіла звідкись геть голодна, прийшла на кухню, відчинила холодильник, засунула туди руку... Пусто! Спустила руку на іншу полицю. Теж пусто. Аж тоді вона подивилась всередину. Крім гнилого помідора і банки, у якій кефір аж позеленів, там нічого не було. Як це? – подумала чарівниця. Вона підбігла до свого календарика, щоб подивитись, коли востаннє ходила до магазину по продукти. Виявилось, що це було ну дуууже давно. – Бідний мій холодильник. Я геть про нього забула, – засоромилась господи- ня, дістаючи звідти все зіпсоване. – Треба мерщій виправляти це. Чарівниця змахнула паличкою, і холодильник, як живий, сказав: Заповни мене. Чарівниця мерщій побігла до найближчого магазину, де купила багато різних продуктів. Коли вона повернулась і почала розкладати пакети, дверцята холодильника самі відчинились, впускаючи молоко, сир, кефір, смачненьку ковбаску, яблука і груші, вишні та сливи, а ще помідори та огірочки. Дверцята вже майже зачини- лись, бо холодильник був наполовину повний, коли з іншого кулька вискочили кілька банок та маленьких упаковок. Коли всі продукти знайшли своє місце, холодильник лише зміг сказати: Дякую. Відтоді, коли він пустів, то просив: «Заповни мене.» А, коли щось псувалось: «Почисти мене.»

Компот

Одного разу чарівниця поклала до холодильника воду у банці. Всі продукти цікавилися лише для чого. Молоко переживало, щоб господиня не почала ввечері пити просту холодну воду, адже від цього може заболіти горло. Шинка боялась, щоб вода не розлилась, бо вона від цього перестане бути такою смачною. Сир думав, що воду поклали для того, щоб він не тверднув. Лише овочі та фрукти нічого не боялись. Перші лежали далеко внизу і навіть не бачили великої банки. А фрукти... – Яка краса, – подумала Малинка. – Я б з радістю викупалась. – Чому б і ні, – підтримали ягідки порічок. – Та ви що! Звідти ж так просто не виберешся! – затурбувалось Яблуко. – А я теж викупаюсь, – сказала апельсинка, порізана на тарілочці. Всі вони лежали прямо над банкою. Стрибати до банки було так весело, що малинка за малинкою, порічка за по- річкою, шматочки апельсинки через кілька хвилин були у воді. Та, от лишенько, ніхто не подумав, як після купання вони звідти вибирати- муться. Ще й господині довго не було. Так банка з фруктами і простояла кілька днів.

А, коли чарівниця відкрила холодильник, на неї чекав справжній сюрприз – смачний компотик у банці.

Сварка на сковороді

Якось у кухні чарівниці було надзвичайно шумно. Наближався день народ-ження господині, тому посуд і їжа хотіли приготувати чарівниці ранковий сюрприз. – Давайте, приготуємо їй святковий сніданок – запропонувала миска. – Господиня полюбляє млинці з шоколадом, – сказав холодильник. Він точно знав всі смаки чарівниці, бо зберігав у собі всі запаси. Рано-вранці на день народження, коли господиня ще солодко спала, на кухні дуже тихо, але кипіла робота. До миски стрибали жовті яєчка, сипались цукор і борошно, лилося біле, мов сніг, молоко. А ще, щоб було смачніше, додались шматочки яблук і бананів. За мить на плиті вже мерехкотів вогник і грілася пательня. Та тільки в розігріте масло поклали смажитися перші млинці, як на пательні почалася сварка: – Ой, у мені залишилась грудочка цукру. Я буду найсолодшим. І хочу, щоб іме- нинниця спочатку з’їла мене. – А у мені найбільший шматочок яблука, – відізвався другий млинець. – Я теж хочу, щоб мене з’їли першим. – Ні-ні! Першим маю бути я – найбільший між вас усіх! – закричав третій мли- нець. Своє бажання бути першими висловили і найменший, і млинець з бананом. Ніхто й не помітив, що на кухню прийшла іменинниця. У другій мисці якраз приготувався шоколадний соус. Чарівниця не хотіла ображати ні одного млинця. Вона з махнула чарівною па- личкою, і всі готові млинці стали більшими. Вона поклала один млинчик,змасти- лайого шоколадом, зверху поклала наступний. Так через хвилину на столі був справжній пиріг. Ніж, виделка і тарілка кинулись на допомогу господині. А їй страшенно сподобався святковий сніданок, що пах яблуками і бананами.

Переклала українською Алевтина Спрогис

Якось надвечір упіймав кіт мишку.

— Що тепер зі мною буде? — забідкалась мишка.

— З’їм тебе! — сказав кіт.

— А що ти сьогодні їв на сніданок?

— Мишку.

— А на обід?

— Теж мишку, — муркнув кіт і примружив очі. — А на вечерю будешмені ти.

— Ой, як нерозважливо! — похитала головою мишка. — Тибезперервно їси однакову їжу. От і заподієш своєму здоров’ю шкоду. Тобінеодмінно треба покуштувати чогось іншого. Ну, хоч би й гарбуза. Кітзлякався за своє здоров’я, але сказав:

— Гарбуз великий та нудний. Ну, як його їсти?

— Віднеси мене до гарбуза, — мовила мишка, — і я охоче покажу тобі.

Кіт погодився. Вхопив мишку за шкірку й поніс до гарбуза.

— Ти тільки не думай, що я відпущу тебе, — мовив він суворо. — Після гарбуза все одно візьмуся за тебе.

— Будь ласка, — посміхнулася мишка. — Головне, щоб ти покуштувавчогось іншого.

І вона почала показувати котові, як їдять гарбуз. Її гостренькі зубизапрацювали швидко-швидко, і кіт незчувся, як мишка прогризла дірку йшаснула в гарбуз, де їй уже не загрожувала ніяка біда.

— Ов-ва! — здивувався кіт. — Гарбуз проковтнув мишку! Добре, що я не став його їсти. А то він з’їв би й мене. І кіт боязко відійшов геть.

Запитання до обговорення: Хто герої цієї історії? З чого почалася історія? Як мишка переконала Кота скуштувати гарбуз? Як мишці далося перехитрити кота? Це весела історія чи сумна?

Поради щодо використання тексту:

1. Вправляння дітей у виразному промовлянні діалогів персонажів казки.

2. Виготовлення іграшкових кота та мишки з паперових конусів з подальшим обігруванням діалогів казкового сюжету.

Переклад Дмитра Щербини

Якось дід корову привів на базар,

Та все не траплявся купець на товар.

Хоч хто про коровицю діда питав

— Усяк базарянин ганьбу їй давав.

— Продайте нам, діду, корову свою! 

— Охоче! Я зранку тут з нею стою! 

— Тож дорого правите ви найпевніш! 

— Та де там! Бодай би вернути свій гріш! 

— Чого корівчина така захуда? 

— Хиріє, анахтема. Чиста біда! 

— А скільки ж корова дає молока? 

— На жаль, молока я не пив і ковтка…

Весь день на базарі стояв коровар,

Та все не траплявся купець на товар.

Аж зглянувся раптом якийсь парубчак: 

— Не плужить у торзі вам, діду, ніяк! 

Нехай уже я за корову візьмусь, 

Ачей і продам худібчину комусь. 

Коли це багач підійшов з капшуком,

От-от і він торгу доб’є з юнаком: 

— Продай-но корову! 

— То гроші плати! Худобини кращої годі знайти! 

— Та ну? Щось корова занадто марна! 

— Не сита, хоч дуже молочна вона. 

— А скільки ж корова дає молока? 

— Не здоїш до вечора — стерпне рука. 

Поглянув тут дід на корову свою: 

— Навіщо ж я, Манько, тебе продаю? 

Корови своєї повік не продам 

— Таку худібчину держатиму сам.

Шапочка у глині,

Сажа на коліні,

Пальчики зелені,

Плаття у смажені.

У смажені навіть ніс,

На щоках сліди від сліз.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

Ранком вона встала —

Постіль не прибрала.

І надула губки:

— Нащо чистить зубки? —

Умивалась нашвидку:

Бруд увесь — на рушнику.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

Мама доню одягла,

В коси бантик заплела.

Відійшла лиш мама —

Бантик під ногами.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

За обідом прямо

Влізла в суп руками.

Надкусила пиріжок

І поклала в фартушок.

Стала руки витирать —

На скатерці пальці знать.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

На машину, на візок

Сиплють хлопчики пісок.

А вона піском мерщій

Наповня беретик свій.

Буде гарна гірка, —

Та берету — гірко...

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

Ось трима вона в руці

Кольорові олівці.

І уже біля вікна

Розмальована стіна.

А до столу сіла —

Розлила чорнило.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

В пальтечку своїм новім

Вийшла вона з дому,

А вернулася у дім

Ніби у старому.

— З гірки я спускалась!

На пальті каталась!

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

Спать вона лягала —

Не помила ніжки.

Плаття і панчішки

Кинула під ліжко.

Отака Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля.

Після дощику в дворі

Любо гратись дітворі.

Всі такі гарненькі,

Всі такі чистенькі.

Тільки — де Ганнуля,

Дівчинка-бруднуля?

Вся замурзана, брудна,

Неохайна дуже, —

Подивіться: ось вона

Влізла у калюжу.

Як у вашім дитсадку

Ви зустрінете таку, —

То скажіть їй хором:

— Сором! Сором! Сором!