Жили в лісі три зайчики. Одного разу вирішили вирушити гості до двох білочок, які мешкали край лісу. Узяли зайчики гостинці: два великі горішки, три маленькі горішка, п’ять грибочків та пішли. Тим часом дві спритні білочки швидко скакали по гілках дерев. Вони шукали свої припаси на зиму. З гілочки на гілочку білочки стрибали лісом. Аж ось зупинилися, прислухалися та озирнулися…Аж ось, південного густого лісу прийшли ще три білочки. Тепер білочок стало більше – п’ять. 

Зайчики мандрували лісом повільно і зовсім скоро зустріли одного зайчика, який шукав притулку та ховався від лисиці. Тож зайчики вже разом продовжили мандри, тепер їх було чотири.

На лісній галявині п’ять білочок та чотири зайчики радо зустрілися. Зайчики подарували білочкам два великі горіхи і три маленькі горішки, п’ять грибочків. Щирі білочки дали зайчикам три морквини та два яблука. Ох і смачною виявилася зустріч зайчиків та білочок.

Жила коза і були в неї козенята. Зібралася вона одного разу по молоко. Покликала семеро своїх діток і наказала:

— Тільки мені двері відчиняйте, більше нікого не впускайте. Коли я прийду, то заспіваю: «Дівчатка і хлоп’ятка, мої козенятка, ваша матуся прийшла, молочка принесла».

А цю пісню підслухав вовк, який стояв під вікном. Захотів він козенят обдурити. Та голос у вовка був дуже грубий і коли він заспівав, козенята зрозуміли, що то не їхня мама і не впустили його.

Тоді вовк пішов до коваля і той викував йому нове горло. Але й це не допомогло — козенята не впустили вовка в дім, бо побачили його чорні лапи. Довелося вовку йти в пекарню, щоб пекар посипав йому лапи борошном. Почули козенята тонкий голос, побачили білі лапи і відчинили двері. Вовк увірвався і проковтнув їх усіх. Тільки найменше встигло заховатися. Наївся вовк, розлігся на зеленому лужку під деревом і заснув.

Незабаром прийшла коза і не знайшла своїх діток. Тільки найменше розповіло, що сталося. Забрала коза його і пішли до вовка. Та взяла ножиці і розрізала живіт сонному вовкові. Звідти вибігли козенята живі й здорові.

А на їхнє місце коза напхала каміння і зашила.

Прокинувся вовк і відчув таку спрагу, що побіг до криниці. Нахилився він, а каміння потягнуло вниз. Так вовк утопився.

Запитання до обговорення: Чому козенята залишалися дома самі? Що мама наказувала козенятам? Чому не можна відчиняти двері чужим? Як вовку вдалося перехитрити козенят? Розкажіть, як закінчилася казка.

Поради щодо використання:

1.Запропонуйте пограти як козенята: покладіть великий обруч, щоб семеро дітей помістилися. Козенята мають так підстрибувати/плечиками штовхатися, щоб не одне не вискочило за коло. За колом може знаходитися гравець у масці вовка.

2.Організуйте виготовлення моделі казки: нехай діти складуть прямокутник навпіл. На внутрішній частині розташують 7 трикутників, позначаючи козенят, на зовнішній – великий чорний трикутник – вовка. Сірий великий трикутник можна залишити вільним, бо коза то приходить, то уходить. Дайте можливість дітям пограти з моделлю під час колективного переказу казки.

Руде білченя прокинулось удосвіта.

- Жолудів, певно, чимало за ніч нападало, - сказало собі. – Треба бігти!

Вистрибнуло з гнізда й вмить плигнуло назад.

- Б-р-р! Що це?

Дерева білі, стежки до джерела не видно… Ліс просто непізнаваний. Трошки повагавшись, білченя вирішило:

- Зрештою, треба дізнатися, що це коїться!

Малюк роззирнувся і побачив синиць на горобині.

- Перепрошую, панії, чи не знаєте, що трапилося з нашим лісом?

- Хіба не видно? – озвалася одна. – Зима прийшла!

- Скоро Різдво! – гукнула друга. – На небі з’явиться Різдвяна зоря! 

- Час подумати про ялинку! – цвірінькнула третя синиця.

- Ми свою горобиною прикрашатимемо, - сказала вона. – А ти?

Білченя розгубилося:

- Я не маю ялинки… А навіщо її прикрашати?

- Хіба ти не знаєш? – здивувалася синиця. – На Різдво усі прикрашають свої ялинки.

І синиці спурхнули з куща.

- Нічого не розумію… - похитало головою білченя. І тут помітило мишей, які метушилися біля купки жолудів.

- Перепрошую, панії, а навіщо вам жолуді? – запитало білченя.

- Ялинку прикрашати, звісно! – пояснили миші.

Горобці носили яскраве сухе листя, лисиці збирали химерні гілочки, лісовий кабан щось шукав у снігу.

- Усі будуть ялинку прикрашати, - дійшло висновку білченя. – А я? Та яка ж та ялинка? Де її шукати?

Уночі малюку снився ліс, повний пишно оздоблених дерев. Мабуть, ялинок. Довкола веселяться звірі і птахи. Лишень білченя самотньо сидить у гнізді. Ніхто не кличе його на різдвяне свято.

Уранці його розбудили чиїсь голоси. На землі стояли люди: тато, мама і донечка. Вони дивилися на дерево, де було гніздо білченяти.

- Яка красива ялинка! – дзвінко вигукнула дівчинка. – Просто найгарніша в лісі!

- Ялинка? – не могло вийти з дива білченя. – То я живу на ялинці!

Так про ялинку малого рудого білченяти почули синиці. Вони переказали мишам, горобцям, лисицям і кабанові. Невдовзі всі-всі лісові звірі зібралися біля найкращої в лісі ялинки, щоб зустріти на небі ясну Різдвяну зірку.

Запитання до обговорення: Що здивувало білченя, коли воно пішло шукати жолуді? Хто пояснив йому, що трапилося? Чим були зайняті всі лісові звірі? Як Білченя дізналося, що живе на ялинці і що його ялинка найкраща в лісі? Розкажіть, як ви прикрашаєте ялинку дома?

Ой, набридло на віконці

Все на сонечку сидіть.

Я візьму і покочуся,

Щоб побачить весь світ. (Колобок)

Допоможе завжди вам,

І птахам і дітлахам.

Він під деревом сидить,

Добрий лікар....(Айболить)

Сидить дівчина в корзині

На ведмежій дужій спині.

А чому ж вона сховалась,

До ведмедя не призналась? (Маша)

Підробив він голосок,

Став малим співати.

догадалися вони: 

Вовк — не наша мати. (Вовк і семеро козенят)

Вигнав дід козу із хати —

Та й пішла вона блукати:

В зайця хатку відібрала.

Всі козу ту виганяли,

Рак козуню ущипнув,

Зайцю хатку повернув. (Коза-Дереза)

Хтось постукав уночі.

Швидко я знайшла ключі,

Відчинила, і до хати

Зайченя зайшло вухате.

Стало в кутику сумне,

Каже: «Заночуй мене!

Бо надворі завірюха

І мороз хапа за вуха!»

Батьків я взяла кожух,

Вкрила зайця з ніг до вух

І гадала, що гульвісу

Вранці одведу до лісу.

Встала рано, та дарма —

Зайченяти вже нема!

Чи запізно я збудилась,

Чи зайча мені приснилось?

Заєць має двоє вух:

Як одним він рухає,

Другим слухає вітрець

Що за полем дмухає.

Одним вухом чує спів

Миші під копицею,

Другим чує, як іде

Дядечко з рушницею.

Так пасеться він собі

Врунами зеленими,

Так працює цілий день

Вухами-антенами.
А коли настане ніч,

Спатоньки вкладається

Одне вухо стеле він,

Другим накривається.