Рано-вранці за дрібнички
Посварились дві сестрички.
- Не чіпай моєї книжки!
Не бери ведмедя Мишки!
- Віддавай мій олівець,
Що поламаний кінець!
І шматок отої стрічки,
І лялькові черевички.
В мій куточок не ходи!
Ми у сварці назавжди! —
Посідали по кутках,
Надулися — глянуть страх!
А надворі дощ і вітер,
Дуже сумно так сидіти!
Де не глянеш — скрізь краплинки,
Навіть просвітку нема.
...Почекали дві хвилинки,
Обернулись крадькома.
Вдвох одразу обернулись,
Не хотіли — а всміхнулись.
Що за гра на самоті?
Вже й ляльки якісь не ті...
І, забувши всі дрібнички,
Помирились дві сестрички.

Жили собі двоє мишенят — Круть та Верть і півник Голосисте Горлечко. Мишенята було тільки й знають, що танцюють та співають. А півник удосвіта встане, всіх піснею збудить та й до роботи береться. Ото якось підмітав у дворі та й знайшов пшеничний колосок. 

— Круть, Верть, — став гукати півник, — а гляньте-но, що я знайшов!

Поприбігали мишенята та й кажуть: 

— Коли б це його обмолотити... 

— А хто молотитиме? — питається півник. 

— Не я! — одказує одне мишеня. 

— Не я! — каже й друге мишеня. 

— Я обмолочу, — каже до них півник. І взявся до роботи. 

А мишенята й далі граються. 

От вже й обмолотив півник колосок та й знов гукає: 

— Гей, Круть, гей, Верть, а йдіть гляньте, скільки зерна я намолотив! 

Поприбігали мишенята. 

— Треба, — кажуть, — зерно до млина однести та борошна намолоти. 

— А хто понесе? — питає півник. 

— Не я! — гукає Круть. 

— Не я! — гукає Верть. 

— Ну, то я однесу, — каже півник. Узяв на плечі мішок та й пішов. 

А мишенята собі одно скачуть — у довгої лози граються. Прийшов півник додому, знов кличе мишенят: 

— Гей, Круть, гей, Верть! Я борошно приніс. 

Поприбігали мишенята, пораділи: 

— Ой півничку! Вже тепер тісто треба замісити та пиріжечків спекти. 

— Хто ж міситиме? — питає півник. А мишенята й знов своє: 

— Не я! — пищить Круть. 

— Не я! — пищить Верть. 

Подумав, подумав півник та й каже: 

— Доведеться мені, мабуть. 

От замісив півник тісто, приніс дрова та й розпалив у печі. А як у печі нагоріло, посадив пиріжки. 

Мишенята й собі діло мають: пісень співають, танцюють. 

Аж ось і спеклися пиріжки, повиймав їх півник, виклав на столі. 

А мишенята вже й тут. І гукати їх не треба. 

— Ох, і голодний я! — каже Круть. 

— А я який голодний! — каже Верть. Та й посідали до столу. 

А півник і каже: 

— Стривайте-но, стривайте! Ви мені перше скажіть, хто знайшов колосок. 

— Ти, — кажуть мишенята. 

— А хто його обмолотив?

— Ти, — вже тихіше відказують Круть із Вертем. 

— А тісто хто місив? Піч витопив? Пиріжків напік? 

— Ти, — вже й зовсім нищечком кажуть мишенята. 

— А що ж ви робили? 

Що мали казати мишенята? Нічого. Стали вони тут вилазити з-за столу, а півник їх і не тримає. Хто ж отаких лінюхів пиріжками пригощатиме?

1. Мир миром,
Пироги із сиром,
Вареники в маслі.
Ми — дружечки красні,
Обіймімося!

2. Битися - не билися,
Трохи посварилися,
Потім посміялися,
Друзями зосталися.

3. Дві подружечки зажурилися,
Дві подружечки посварилися.
Тобі яблучко, мені грушечка -
Не сварімося, моя душечка.
Тобі яблучко, мені зернятко -
Не сварімося, моє серденько.

4. Посміхнулось сонечко,
Засвітили зорі,
Ти і я сваритися
Не будемо ніколи!

5. Козацька мирилка (Яна Яковенко)
Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки.

У глухому лісі серед усіх інших звірів жив собі самотній їжачок. А чому він був самотній? А тому, що ніхто з ним не дружив і всі з нього сміялися. 

— Їжаче, чому в тебе немає пір’я? — питав павич. 

— Не знаю, — відповідав їжачок, — але зате у мене є голки. 

— Кому потрібні твої голки! — пихато промовляв павич. 

Білка теж дражнила його: 

— Їжаче, їжаче, де ж твій пухнастий хвіст? 

— А от немає, — знизував плечима їжачок. — Усе, що в мене є — це голки! 

— Пф! — фуркала білка. — Голки! Теж цінність!

Але якось з’явився в лісі злий-презлий сірий вовк. І одразу ж почав усіх ображати. Звірі злякалися і поховалися. 

Один їжачок не злякався: 

— Гей, припини хуліганити! — сказав він вовкові. 

— Що? — обурився вовк. — Я тебе зараз вб’ю! 

— Ну ж бо, не соромся! — сказав їжак. 

А вовк ніколи й не соромився, тому він розбігся щосили і скочив на їжака усіма чотирма лапами. Та як закричить! Як підстрибне! Він підстрибнув так високо, що залетів на місяць, та там і залишився. Дивиться звідти на землю і виє, а звірі дивляться на нього і сміються. А потім звірі усі вибачилися перед їжачком і стали з ним дружити.

Мишка, Зайчик і Песик сіли в машину і поїхали. Їдуть, їдуть. Наїхали на камінь. Бух! — і перекинулися! І полетіли хто куди! 

Сидять на землі. Плачуть. Але їхати ж далі треба! 

Тут Мишка і каже: 

— А я машину підніму. Стала піднімати, але ніяк не вдається! 

Зайчик каже: 

— Давай-но я підніму. Я сильніший. 

А Песик каже: 

Давайте, друзі, разом піднімати! 

Почали піднімати всі разом. Раз! — і підняли! Сіли в машину. А машина не їде, камінь задні колеса не пускає.

Тут Мишка й каже: 

— А я камінь вбік штовхну. — Почала штовхати та ніяк не вдається! 

Зайчик каже: 

— Дай-но я штовхну. Я сильніший. 

А Песик каже: 

— Давайте, друзі, всі разом штовхати! 

Почали штовхати всі разом. Раз! І відштовхнули камінь вбік. Сіли в машину і поїхали. Їдуть-їдуть і не перекидаються.

КАЗКА З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕАТРУ ІГРАШОК

У лісочку на пеньочку 

Вишивала сіра мишка 

Для синка свого сорочку. 

Ниточка-сріблиночка

Та й із павутиночки, 

Голочка — із гілочки 

Тихої ялиночки. 

Вишивала і співала, 

Бо хороший настрій мала. 

Горобці злетілися, 

На пеньочку всілися, 

На сорочку вишиту 

Заздрісно дивилися. 

А коли втомилися 

Сидіти і дивитися, 

То взялися весело 

Між собою битися.

Загубили голочку, 

Розірвали ниточку, 

Постирали крильцями 

Міточки та виточки. 

Мишка зажурилася, 

Заридала гірко. 

А синочок без сорочки 

Заховавсь у нірку.

Жила-була дівчинка Марійка. Вранці сонечко встало, зазирнуло у вікно. А Марійка спить. 

Прийшла мама: 

— Марійко, підіймайся, Марійко, одягайся! Світить сонечко зранку, в дитсадок іти пора! 

Марійка прокинулася, розплющила очі: 

— Встану — не встану. Я трішки полежу та у віконце подивлюсь. 

А мама знову: 

— Марійко, підіймайся, Марійко, одягайся! 

Нічого не поробиш — потрібно підніматися, потрібно одягатися. Озирнулася Марійка, а колготок і немає. 

— Де ж мої колготочки? Обшукаю всу куточки. 

Їх на кріслі немає, і під кріслом немає, на ліжку немає, і під ліжком немає… Шукає Марійка колготки, ніяк не знайде… А кішка на кріслі мурчить-примовляє: 

— Шукаєш, шукаєш — не знайдеш. А знайдеш — тоді підеш. 

Потрібно речі прибирати — не доведеться їх шукати. 

І горобці за вікном Марійку піддражнюють: 

— Запізнишся, Марійко-роззяво! 

А Марійка все шукає: 

— І під кріслом немає, і на кріслі немає… 

Так ось же вони! У ляльки в ліжечку! 

Мама запитує доньку: 

— Марійко, ще довго? 

А Марійка відповідає: 

— Одягаю колготки, взуваю черевички.

Зазирнула під ліжко, а там лише один черевик стоїть, а другого немає? 

— Під ліжком немає, на ліжку немає… 

А кішка все ходить, та своє мурчить-примовдяє: 

— Шукаєш, шукаєш — не знайдеш. 

А знайдеш — тоді підеш. 

Потрібно речі прибирати — не доведеться їх шукати. 

Підійшов до вікна півник та й заспівав: 

— Запізнишся, Марійко-роззяво! 

Почала Марійка просити півника: 

— Півнику, півнику, 

Знайди мій черевик. 

Півник шукав-шукав — немає черевика у дворі. А черевик ось він — на столі стоїть. 

Мама запитує: 

— Марійко, ще довго? 

А Марійка каже: 

— Ось плаття одягну 

Та й піду гуляти! 

А плаття теж ніде немає! 

— Що я одягну? Плаття загубилося! Плаття в горошинки! Куди його поклали? І на кріслі немає, і під кріслом немає… 

А кішка все мурчить-примовдяє: 

— Шукаєш, шукаєш — не знайдеш. 

А без плаття не підеш. 

Потрібно речі прибирати — не доведеться їх шукати. 

Запізнишся, Марійко-роззяво! 

Але тут Марійка побачила своє плаття, зраділа: 

— Плаття в горошинки на поличку закинуте! 

Мама каже: 

— Бліьше не можу чекати! 

А Марійка відповідає: 

— Біжі-біжу-біжу! 

Біжить Марійка в дитсадок, поспішає. 

А діти в дитсадку вже поснідали та гуляти пішли. Побачили вони Марійку й загукали: 

— Все ти пропустила, Марійка, Марійка-роззява!

ТЕАТРАЛЬНИЙ СУПРОВІД КАЗКИ НА ФЛАНЕЛЕГРАФІ

Бабуся купила на базарі цуценятко. Недорого. За половину карбованця. Дуже маленьке було цуценя. Таке маленьке, що здавалося майже іграшковим. 

У великому бабусиному дворі, де жили кури, гуси, здоровенний пес Полкан, кішка Клаша, такого маленького цуценятка було навіть і непомітно. 

«Ой, — злякалося цуценя, — скільки тут усяких великих, корисних живе ... хто будинок охороняє, хто курчат висиджує... а я…». І тут, м’яко ступаючи, до цуценяти підійшла кішка Клаша. Гарна й хитра. З зеленими очима. — Здрастуйте, — лагідно сказала вона. — А хто ви такий? — І навмисне сіла так, що цуценя, повертаючись до неї, мало не заплуталося у власних лапах і не впало. 

— Я... — цуценя серйозно подивилося на Клашу. — Я — собака. Скоро буду. Коли виросту. 

— А... Собака. Яким же собакою ви будете? 

— Я ... Ну ... — цуценяті не хотілося зізнаватися в тому, що воно ще не знало, яким собакою стане. 

— Може, ви станете сторожовим собакою? — насмішкувато підказала кішка. — Сторожовий, як наш Полкан? 

— Ну, так! Звичайно! — зраділо цуценя. — Я піду щось постережу. 

Воно побігло шукати, чого б такого важливого та цінного постерегти: лавку в палісаднику, опудало на городі, будку Полкана чи старий велосипед? Що жнайважливіше? Ще раз усе перевірило: лавка, опудало, будка Полкана, старий велосипед… 

— Ну, що ж, що ж найважливіше? Все ж таки, мабуть, будка Полкана: адже в неї такий гарний червоний дах! 

Яке ж було обурення старого Полкана, коли він дізнався, що це цуценя зібралося стерегти його, Полканів, дім. 

— Ну я ж хотів як краще! — виправдовувалося цуценя. 

— Хотів, хотів, ну, звичайно, хотів, — «втішала» кішка Клаша, яка «випадково» опинилася поруч. — Напевно, ви все ж таки не сторожовий собака, — зітхнула кішка. 

Цуценя тільки винувато кивало. 

— А що, як ви, — Клаша хитро примружилася і смикнула кінчиком хвоста, — а що, як ви станете мисливським собакою? 

Мисливським? Дійсно, дійсно! Саме мисливським! Я одразу ж почну полювати. Дякую, що підказали. 

Цікаво, — подумала кішка, — на кого збирається полювати цей дурник? 

Клаша спокійно вляглася на сонечку, але поспати їй не вдалося. З повітки з вереском вискочило цуценя. 

Ну що ще? — ліниво запитала кішка. 

— Ой-ой-ой! Боюся я їх! Ой, боюся! — верещало цуценя. 

— Кого? Кого такого страшного знайшло ти в нашій повітці? — потягуючись, запитала кішка Клаша. — Там ці... Не знаю, як називаються. Сірі, з довгими хвостами. Я хотів на них полювати, але чомусь боюся. Вони шарудять дуже, — виправдовувалося цуценя. 

— Як ти насмілилося, щеня? Як ти сміло полювати на моїх мишей? — зашипіла кішка Клаша, одразу зрозумівши, хто ці сірі, довгохвості, що шарудять. — Це негарно — полювати в чужих володіннях. Цуценя вже не знало, боятися йому довгохвостих мишей, що шарудять, чи кішку, що розпушилася від обурення. 

— Ну гаразд... Пробачаю, якщо не зловив. Але взагалі, ти, звичайно, не мисливське цуценя, якщо мишей боїшся. Хіба мисливські собаки чогось бояться? 

А який же я собака? Ну який же? — схлипувало цуценя. 

— Ну... Ну, не плач! — кішці Клаші було вже шкода цуценяти. — Не плач! Ти, мабуть, знаєш, яким собакою будеш? — кішка Клаша підвела зелені очі, згадуючи слово. — Будеш собакою де-ко-ра-тив-ним. Ось так! 

— Яким? Яким? — Цуценя зовсім не зрозуміло дивного слова. 

— Де-ко-ра-тив-ний собака — це означає: собака для краси, — поважно сказала кішка. — Будеш щось прикрашати.

— Я?! Як це? 

— Отак це! — кішці вже набридло маленьке нетямуще цуценя. — Прикрашай, що хочеш і як хочеш. І маленьке цуценя сумно пішло шукати, що б таке собою прикрасити. Старий велосипед? Нецікаво. Будку Полкана? Ой-ой-ой! Тільки не це. Лавку в палісаднику? І так гарна — пофарбована. Аж ось щось цікаве! Клумба біля лавки: жовті, коричневі, блакитні квіти, схожі на веселі очі. Така смішна клумба! Цуценя залізло в саму серединку і лягло у квітах. І одразу ж заснуло. Адже втомилося. Сторожем було. Мисливцем було. А зараз ще й прикрасою стало. Ось і бабуся прийшла. І бачить, що нове цуценя лягло прямо на її улюблені квіти. І що ж? Бабуся розсердилася? Хотіла. Але роздумала, розсміялася. Адже цуценя зовсім маленьке. Ось і переплутало все. Хіба можна на нього сердитися? Узяла бабуся цуценя, поклала в кошик з чимось м’яким і теплим і сказала: 

— Краще ось тут спи! 

І вже уві сні цуценя подумало: 

«Можливо, завтра розберемося, яким собакою я стану, коли виросту».

Квіти кращу обирали,
Квіти свято влаштували.
На галявині підсніжник
Запалив ліхтарик ніжний. (показуйте картинку проліска)

Небу проліска блакитна
Усміхалася привітно. (піднімають голівки вгору, начебто усміхаються небу)
З круч і вибалок підбіли
Ясним сонечком горіли.

Цвіт фіалочки ліловий
Сів метеликами в полі. (присідають навколішки,хитаючи голівками немов фіалки)
Ряст чуприною пишався,
Сон в корону пишну вбрався.

Грала променем кульбабка (тягнуть ручки вгору, наче промінчики)
Жовта-жовта, як курчатко.
У конвалії в намисті
Перли сяяли врочисті. (ручками нібито поправляють намисто на шиї)

Визирали із травички
Оченята веронічки. (присідають і тягнуть шийки вгору, нібито визирають з травички)
Барвін-зілля у листочки
Голубі вплітав віночки. (руками відтворюють плетіння віночків)

Били в дзвони первоцвіти,
Паленіли горицвіти…
Всі завзято сперечались, 
Вихвалялись, хизувались…

Їм весна сказала: «Квіти! (пригорніть всіх дітей до себе, начебто квітів - діточок весни)
Ви мої найкращі діти!
Всіх красою наділила!
Кожна квітка гарна й мила,

Кожна сонечком зігріта
І дощем цілющим вмита.
Всі значні і особливі,
Ви у мене всі вродливі».

Була собі одна дівчинка. Були у неї друзі: Слон Довгий Хобот, Собака Куций Хвіст та Божа Корівка на ім’я Чотири Плямочки, тому що на червоній спинці було чотири плямки. А ще у дівчинки був друг — Польовий Дзвоник. 

Одного разу всі друзі дівчинки зібралися на галявині. 

— Я найбільший друг дівчинки! — вихвалявся Слон. — Подивіться, який я великий! Я найбільший за всіх! Значить, я найбільший друг! 

— А я? — запитав Собака Короткий Хвіст. — Я так люблю дівчинку. Я також її великий друг. 

— Ха-ха-ха! — засміявся Слон. — Який же ти великий друг? Ти ж зовсім маленький! 

— А я? — тихо запитала комашка Чотири Плямочки. 

— Ти?! — захохотав Слон. — Який же ти друг? Тебе навіть не видно. Ось я дмухну на тебе, і ти полетиш так далеко, що більше ніколи не побачиш свою дівчинку. А Польовий Дзвіночок ні про що не запитував. Він відразу зрозумів, що Слон тільки посміється з нього і більше нічого. 

А в річці недалеко від будиночка дівчинки жив злий Крокодил. 

Він часто вилізав з води і лежав на березі, прикидаючись. Він часто вилізав з води і лежал на берегу, тихо, мов колода.

Одного разу він так гарно прикинувся колодою, що перехитрив дівчинку. 

«Ця колода не може бути Крокодилом!» — подумала дівчинка і сіла прямо на Крокодила. Але Крокодил порухався. Схопив дівчинку за спідничку своїми страшними зубами і потяг її прямо у річку. 

Дівчинка перелякалась, закричала, заплакала. Слон Довгий Хобот вибіг з лісу до річки, але у воду лізти побоявся. Він думав: «Крокодил може мене схопити за мій чудовий хобот. Я можу загинути і тоді у дівчинки не буде такого великого друга». І Слон заховася у лісі. А Польоий Дзвоник бачив все. Він почав розхитуватися і гучно дзвонити: динь-динь-динь! Чотири Плямочки почула цей дзін і зрозуміла, що трапилася біда. Вона розправила крильця і полетіла до Собаки Куций Хвіст. І песик миттєво побіг до річки, кинувся у воду і почав кусати Крокодила. Він так голосно гавкав і гарчав, що Крокодил подумав, що на нього напав страшний звір. Він випустив дівчинку і сховався на дні річки. А Собака схопив дівчинку за рукав і витягнув на берег. 

— Як ти дізнався, що зі мною трапилося? — запитала дівчинка у Собаки. 

— Мені сказала про це Чотири Плямочки. 

— А ти, Чотири Плямочки, звідки дізналася? — запитала її дівчинка. 

— А мені сказав Польовий Дзвоник. 

Тут з лісу вибіг Слон Довгий Хобот. 

— Дівчинко, дівчинко! — закричав він. — Який я радий, що тебе не з’їв цей злий Крокодил. Я найбільше радий, бо я ж найбільший. 

— Ні, — сказала дівчинка. — Ось мої справжні друзі, хоч вони і дуже маленькі. І дівчинка вказала на песика, комашку і квітку. А ти — ні! І раптом трапилося ось що. 

Собака став таким великим, як коник. Комашка стала великою, як качка, а квітка стала завбільшки дерева. А Слон став крихітним, як кошенятко і втік у ліс. І з того часу його ніхто більше не бачив.

Ведмедик товстун
У своєму ліску
За літо з’їдав
Десять бочок медку.

Та стали в ласунчика
Зуби боліть.
Реве наш ведмедик,
Ночами не спить.

Не всидить на місці,
Не їсть і не п’є…
Тут з дерева дятел
Пораду дає:

— Щоб зуби боліть
Перестали у тебе,
Щодня полоскать
Шавлією їх треба…

Одужав ведмедик.
Для хворих зубів
В городі своїм
Шавлію посадив.

ТЕАТРАЛІЗАЦІЯ ЗА УЧАСТЮ ДІТЕЙ

Хвалилися горобці,

Пузатенькі молодці: 

— Я — високий і стрункий. 

— А я — спритний і прудкий. 

— Я ж, як сич, в ночі літаю. 

— А я мишку упіймаю. 

— А я можу сонце з’їсти! 

— Я — котові на ніс сісти. 

Із-за плоту Мура: — Ня-я-яв! 

Горобців і слід пропав.

Ой, не смійся і не плач,

Бо немає часу.

Ми будуємо палац – 

Круглу хатку нашу.

Носим, тягнем на плечі

Стебла, бадилини.

Ми маленькі силачі

З дружної родини.

У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер – хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга – дід з колючою бородою. (покажіть дітям дві картинки сильного і слабкого/теплого вітрів)

Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. (підніміть руки вгору, змахуйте руками, відтворюючи хитання дерев від сильного вітру)

Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга. Встав, вийшов з лісу. Застогнала хуртовина. (відтворюйте голосом вий хуртовини: «Ууууууууу…») Йде по землі холодний Вітрюга, замерзають річки, гуде хуртовина. (потирайте руки, начебто вони замерзли)

Та ось піднялося сонечко вище над землею. (піднімайте руки вгору, в сторони, начебто промінчики Сонечка). Заболіла спина у холодного Вітрюги. (зігніться і потирайте спину). Поплентав він у темний ліс, заліз у глибокий яр. (ступайте ногами, відтворюючи ходу літньої людини, наче плентається вітер)

Прокинувся ласкавий Вітер, вийшов з лісу. (дмухайте ласкаво з посмішкою, начебто ласкавий вітерець ). Засміялося сонечко, потекли струмки, зацвіли квіти, зашуміли трави.

Ягідки ведмідь збирав

І кожух свій розірвав.

Від образи заревів,

На старий пеньок присів.

Шовкопряд приніс дві нитки,

Їжачок — дві голки швидко,

Стратили чимало сили,

Та гуртом кожух зашили.

І пішов ласун бокатий

В кошик ягоди збирати.

Який струмочок повсякчас
Співає ніжно коло нас?
Мамин голос. (повторюють хором)

А що солодке знаєш ти,

Чого в крамниці не знайти?

Мамині вуста. (повторюють хором)

Яке колосся золоте

Униз вершечками росте?

Мамині руки. (повторюють хором)

Які сніги постійно йдуть,

Які сніги не розтають?

Мамина сивина. (повторюють хором)

Які дві зірки, знаєш ти,

Завжди нам сяють з висоти?

Мамині очі. (повторюють хором)

Які поля з кінця в кінець

Зорали сльози навпростець?

Мамине лице. (повторюють хором)

А що широке, як земля,

Та не займа чужі поля?

Мамина душа! (повторюють хором)

Хто кого сильніший, хто кого страшніший - ось про що вчора сперечалися весь день звірі.

Спочатку вони подумали : всіх страшніше, всіх сильніше – рогатий Равлик. (показуйте картинку і відтворюйте разом з дітьми рухи ріжків равлика)

Потім вирішили: немає, всіх страшніше, всіх сильніше за Жучка-рогачика. (показуйте картинку і відтворюйте разом з дітьми рухи ріжків Жучка-рогачика )

Після жучка-рогачика всіх страшніше, всіх сильніше - Козлик. (відтворюйте рухи ріжків Козлика)

За козликом - Баран - Бий у барабан. (показуйте картинку і відтворюйте разом з дітьми рухи ріжків Барана - Бий у барабана)

За бараном з барабаном - Бик – рогами тик. (показуйте картинку і відтворюйте разом з дітьми рухи ріжків Бика – рогами тика)

За биком – Носоріг-косоріг. (показуйте роги Носорога-косорога)

А за носорогом, а за носорогом всіх страшніше, всіх сильніше - Кликастий СЛОН. (показуйте бивні Слона)

Так і сказали звірі слону:

Ти, слон, найсильніший! Ти, слон, найстрашніший!

Але слон образився.

Звичайно, кивнув він, я найсильніший. Але хіба я найстрашніший, найзліший? Неправда!

Слони добрі.

Прошу, будь ласка, мною нікого не лякати.

Я дуже люблю всіх маленьких!