Жили два горобця: Чік і Чірик. Одного разу Чіку прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона. Але Чік про це ані слова не сказав своєму приятелеві.

"Якщо я пшоно роздаватиму, то мені нічого не залишиться", - подумав він. Так і склював всі зернятка сам. А коли ящик викидав, то кілька зерняток все ж випало на землю.

Знайшов ці зернятка Чірик, зібрав в пакетик акуратно і полетів до свого приятеля Чіка.

- Здрастуй, Чіку! Я сьогодні знайшов десять зерняток пшона. Давай їх поділимо порівну і склюємо.

- Не треба... Навіщо?.. - став відмахуватися крильцями Чік. - Ти знайшов - ти й їж!

- Але ж ми з тобою друзі, - сказав Чірик. - А друзі всі повинні ділитися. Хіба ж не так?

- Ти, мабуть, правий, - відповів Чік. Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодної зернини. А зараз відмовитися від подарунка приятеля - це означає образити його. Взяв Чік п'ять зерняток і сказав:

- Спасибі тобі, Чірик! І за зернятка, і за урок... дружби...

У Каті було два зелених олівця. А в Олени жодного. Ось і просить Олена Катю:

- Дай мені зелений олівець. А Катя і каже:

- Запитаю у мами.

Приходять на інший день обидві дівчинки в школу. Запитує Олена:

- Дозволила мама?

А Катя зітхнула й каже:

- Мама дозволила, а брата я не запитала.

- Ну що ж, запитай ще у брата, - каже Олена. Приходить Катя на інший день.

- Ну що, брат дозволив? - запитує Оленка.

- Брат дозволив, та я боюся, ти зламаєш олівець.

- Я обережненько, - каже Олена.

- Дивись, - каже Катя, - не лагодь, не натискай міцно, в рот не бери. Та не малюй багато.

- Мені, - каже Олена, - тільки листочки на деревах намалювати треба так травичку зелену.

- Це багато, - каже Катя, а сама брови хмурить. І обличчя у неї незадоволене. Подивилася на неї Олена і відійшла. Не взяла олівець. Здивувалася Катя, побігла за нею:

- Ну, що ж ти? Бери!

- Не треба, - відповідає Олена. На уроці вчитель запитує:

- Чому в тебе, Оленка, листя на деревах сині?

- Олівця зеленого немає.

- А чому ж ти у своєї подружки не взяла? Мовчить Оленка. А Катруся почервоніла як рак і каже:

- Я їй давала, а вона не бере. Подивився вчитель на обох:

- Треба так давати, щоб можна було взяти.

Дружить хмарка з дощиком: 

носить воду горщиком. 

Дощик — із травичкою, 

а трава — з копичкою, 

а копиця — з коником, 

що гасає з дзвоником. 

А іще — з телятком, 

баранцем, лошатком. 

Всі вони — з Даринкою, 

дівчинка — з хмаринкою, 

з тою, що із дощиком 

носить воду горщиком. 

Ось замкнулось дружнє коло, 

подружились всі довкола.