День уже втомився, 

Під кущем схилився. 

В сонечка під вушком — 

Золота подушка.

Сплять малі мурашки, 

Щебетливі пташки, 

Квіточки поснули — 

Пелюстки згорнули. 

А по небу срібний тан

Водить місяць-білодан. 

Біля нього танцівнички — 

Молоді зірнички.

Коло вікон, коло муру 
Ходить вечір-мазамура, 
Од воріт і до воріт 
Тихо-тихо, наче кіт. 
Має торбу не просту — 
Носить в торбі темноту. 
Торба шита зірочками, 
Зірочками-дірочками, 
А із неї темнота, 
Мов із сита, виліта. 
Сіє, сіє, сіє, сіє,— 
Все на світі чорним криє 
І сміється в чорний вус 
Мазамура-сажотрус.

Гавчик і Мурчик з перших днів подружили. Їдять і сплять разом. 

Коли Гавчик лежить у халабуді, то Мурчика звідти і за хвіст не витягнеш. Забереться ото собачці на пухку шубу і спить, мов на теплій лежанці. Гавчиклише загарчить легенько, але не проганяє Мурчика. Спи, мовляв, та тільки не дряпайся! 

А Мурчик згорнеться калачиком і мурчить свою нескінченну казку. 

Песик любить слухати його музику-мурликання. 

Часом Гавчик десь бігає з своїм господарем Ваньком. Тоді Мурчик один спить, чекає на друга. 

Та якось осінньої ночі Гавчик заночував у сінях. А Мурчик не дочекався його і заснув один у халабуді. 

Вранці Гавчик вибіг на подвір’я і потонув у пухкому першому снігові. 

«Гав, гав, гав!» — ледве виборсався до порога. Сів біля дверей і голосно заскавчав, наче кликав Ванька: «Поглянь, поглянь, мою хатку завіяло снігом...» 

— Почекай, ось візьму лопату і відкидаю, — зразу відгадав Ванько, чого хоче Гавчик. 

Та Гавчикові не терпілося. Він сам уже почав відгрібати сніг. Засуне у сніг носа, понюхає, настовбурчить вуха і знову гребе. Тоді благально гляне на Ванька, наче хоче сказати: «Та швидше, швидше! Там хтось є!..» 

«Няв, няв...» — почулося з-під снігу. 

А від Гавчика тільки снігова курява здіймається.

Ванько відступив з лопатою вбік, і Гавчик сам вигріб останній сніг від халабуди. Заглянув у свою хатку. 

Звідти світилися Мурчикові очі.

По дорозі біг бичок, 

(діти кулачками стукають по колінках)

Бачить — лізе їжачок. 

(пальчиками повільно перебирають)

Як лизне його бичок, 

(стукають кулачком об розкриту долоньку)

Поколовся — та в бочок. 

(різко відсмикують кулачок)

Їжачок сміється: «То-то, 

(погрожують пальчиком)

Не бери всього до рота!»

У зайчика лапки, а у мене — ніжки.

Зайчики ними — стриб-стриб,

А я ними — туп-туп!

Зайчик ходить босий, а я — в черевичках.

Зайчики собі — стриб-стриб,

А я собі — туп-туп!

Зайчик біг по лісу,

Я пішла додому.

Зайчики собі — стриб-стриб,

А я собі — туп-туп!

Стала ранком

Я на ґанок

І сказала:

- Добрий ранок! (хором промовляють «добрий ранок»)

Сонцю, полю

І травичці, 

Добрим людям,

Тихій річці...

Добрий ранок, (хором промовляють «добрий ранок»)

Світе мій,

Мирний, чистий,

 Голубий! (хором промовляють «добрий ранок усім»)

Півник рано-вранці встав

Тепле Сонечко вітав

Кукуріку – досить спати (промовляють хором «Кукуріку»)

Маєш день новий почати

Ніби дзвоник світлий день

Кличе нас «Дзелень-дзелень». (повторюють «Дзелень-дзелень»)

Треба оченьки вмивати, до садочку вирушати (потирають кулачками оченята, імітують вмивання очей, крокують, начебто до садочку)

Вечір зазирнув до хати,

Можна книжку прочитати.

Розстелити ліжко, (відтворюють рухами, нібито розстеляють ліжечко)

Вкласти спати мишку (руки складають перед собою, вдають нібито заколисують мишку)

Місяць показав свій ріг, 

Ніч ступила на поріг. 

Швидко в ліжечко лягай,

Сни солодкі зустрічай (долоньки складають під щічки, вдають начебто сплять)