(з англ. пер. І.Малкович та Ю.Андрухович)

Ось хатка, яку збудував собі Джек.
А це - комора, в коморі - пшениця,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - веселая пташка синиця,

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - кіт,

Він сміливо виходить з воріт,

Бо дуже він хоче спіймати синицю

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - пес без хвоста,

Який каже "гав" на сміливця-кота,

Який дуже хоче спіймати синицю

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - корова ряба і рогата,

Яка щойно хвицьнула пса без хвоста,

Який каже "гав" на сміливця-кота,

Який дуже хоче спіймати синицю

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - бабуся старенька, горбата,

Яка дуже любить корову рогату,

Яка щойно хвицьнула пса без хвоста,

Який каже "гав" на сміливця-кота,

Який дуже хоче спіймати синицю

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

А це - лінивий пастух,

Якого карає бабуся горбата,

Яка дуже любить корову рогату,

Яка щойно хвицьнула пса без хвоста,

Який каже "гав" на сміливця-кота,

Який дуже хоче спіймати синицю

Яка викрадає з комори пшеницю,

З якої так смачно пекти паляницю

У хатці, яку збудував собі Джек.

Три ведмеді

Малюнки – Ж.Покулита
Переклад українською - О.Іваненко

Одна дівчинка пішла з дому в ліс.

У лісі вона заблукала і почала шукати стежку додому, та не знайшла, а прийшла до якоїсь хатинки в лісі.

Двері були відчинені. Вона подивилась у двері, бачить – у хатинці нікого немає, і увійшла.

У тій хатинці жили три ведмеді. Один ведмідь був батько, звали його Михайло Іванович. Він був великий та волохатий. Другою була ведмедиха. Вона була трохи менша, і звали її Настасія Петрівна. Третім було маленьке ведмежатко, і звали його Мишутка. Ведмедів не було вдома, вони пішли гуляти по лісу.

У хатинці було дві кімнати: одна – їдальня, друга – спальня. Дівчинка увійшла в їдальню і побачила на столі три миски з юшкою. Перша миска, дуже велика, була Михайла Івановича. Друга миска, трохи менша, була Настасії Петрівни; третя, синенька мисочка, була Мишутчина. Біля кожної миски лежала ложка: велика, середня й маленька.

Дівчинка взяла найбільшу ложку й покуштувала з найбільшої миски, потім узяла середню ложку й покуштувала з середньої миски; потім узяла маленьку ложечку й покуштувала з синенької мисочки, і Мишутчина юшка здалася їй найсмачнішою.

Дівчинка захотіла сісти і бачить біля стола три стільці: один великий – Михайла Івановича, другий трохи менший – Настасії Петрівни і третій маленький, з синенькою подушечкою, – Мишутчин. Вона вилізла на великий стілець і впала; потім сіла на середній стілець – на ньому було незручно; потім сіла на маленький стільчик і засміялася – так було добре. Вона взяла синеньку мисочку на коліна й почала їсти. З'їла всю юшку й стала гойдатися на стільчику.

Стільчик проломився, і вона впала на підлогу.

Вона встала, підняла стільчик і пішла в другу кімнату. Там стояло три ліжка: одне велике – Михайла Івановича, друге середнє – Настасії Петрівни, а третє маленьке – Мишутчине. Дівчинка лягла у велике – було занадто просторо; лягла в середнє – було занадто високо; лягла в маленьке – ліжечко було їй саме враз, і вона заснула.

А ведмеді прийшли додому голодні й захотіли обідати.

Великий ведмідь узяв свою миску, подивився і заревів страшним голосом:

– Хто їв з моєї миски?

Настасія Петрівна подивилася на свою миску і заревла не так голосно:

– Хто їв з моєї миски?

А Мишутка побачив свою порожню мисочку і запищав тоненьким голосом:

– Хто їв з моєї миски і все виїв?

Михайло Іванович глянув на свій стілець і заревів страшним голосом:

– Хто сидів на моєму стільці і зсунув його з місця?

Настасія Петрівна глянула на свій стілець і заревла не так голосно:

– Хто сидів на моєму стільці і зсунув його з місця?

Мишутка глянув на свій поламаний стільчик і пропищав:

– Хто сидів на моєму стільці і поламав його?

Ведмеді прийшли в другу кімнату.

– Хто лягав на мою постіль і зім'яв її? – заревів Михайло Іванович страшним голосом.

– Хто лягав на мою постіль і зім'яв її? – заревла Настасія Петрівна не так голосно.

А Мишутка підставив ослінчик, поліз у своє ліжечко й запищав тоненьким голосом:

– Хто лягав на мою постіль?..

І раптом він побачив дівчинку й заверещав так, ніби його різали:

– Ось вона! Держи! Держи! Ось вона! Ай-я-яй! держи!

Він хотів її вкусити. Дівчинка розплющила очі, побачила ведмедів і кинулася до вікна. Вікно було відчинене, вона вистрибнула у вікно і втекла.

І ведмеді не наздогнали її.

Жили собі дід і баба, мали вони внучку Марійку. Одного разу зібраласядівчи- на в ліс про ягоди та гриби. Грибів було так багато, що вона, захопившись, відійшла далеко від дому і заблукала. Довго Марійка ходила лісом, поки не натра- пила на невеличку хатинку. Вона зайшла і приляглавідпочити на широке ліжко. Коли прокинулася, перед нею стояв ведмідь — господар хатини. Спочатку вона злякалася, але ведмідь її не чіпав і вони навіть заприятелювали. Ведмідь ходив у ліс по дрова, ягоди і гриби, а Марійка топила піч і готувала їсти. Ведмідь був радий, а дівчина сумувала за старенькими і постійно просила ведмедя, щоб пустив її в гості. Але він не хотів пускати. Одного разу Марійка зрозуміла, як обдурити ведмедя. Вона попросила, щоб він відвідав її стареньких і віднести пиріжків. Але сказала йому, щоб по дорозі він не їв жодного пиріжка. Бо вона буде бачити все звисокої сосни. Ведмідь взяв корзину з пиріжками і вирушив у дорогу. А перед тим дівчина непомітно заскочила в корзину і вирушила разом з ним. Та шлях був далекий, ведмідь втомився і вирішив відпочити. Сів на пеньок ізахотів з’їсти пиріжок. Але раптом почув голос Марійки: — Не сідай на пеньок, не їж пиріжок. Пішов ведмідь далі. Відійшовши далеко від дому, вінподумав, що Марійка не побачить, як він їстиме пиріжок. Але тільки хотіввзяти, почув голос: — Не сідай на пеньок, не їж пиріжок. Так він дійшов до бабусі і дідуся, залишив корзину на порозі, а сам повер- нувся. А Марійкавилізла з корзини і побігла до своїх рідних. Вони дуже зраділи, коли її побачили.

Жили-були батько Рік і мати Земля. І було у них чотири дочки-красуні: Зима, Осінь, Літо, Весна. Зима була білолиця, червонощока, а характером сувора, жартів не любила. Весна ніжна, лагідна, із зеленими очима, які так і сяяли, мов та веселка. Осінь мала золоті коси, а очі були сумними-сумними, плакала часто.

Кожній дочці батьки самі вибрали вбрання. Зиму одягали в біле плаття, Весну – в зелене, для Літа – барвисте, а для Осені – золоте. Дружно жили, разом робили. От тільки як треба одягатися, так і сваряться між собою дівчата. Одягає Зима біле вбрання, а Літо і говорить:- І я хочу таке.

Надіває Осінь золоте плаття, а Весна і собі мріє таке ж одягнути.

Терпіли батьки їхні сварки, а одного разу і вирішили:

- Ну що ж, нехай кожна надіне вбрання того кольору, який подобається.

Одяглися дівчатка, радіють. Літо в білому, Весна – в золотому, Зима наділа зелений наряд, а Осінь – яскравий, мов веселка.

Ой, що ж то почало діятися на світі! Сніг, дощ, спека, мороз, листопад – все переплуталось, все було разом. Врожай не встиг достигнути, пташенята і звірята не встигли вирости. Отже, недовго довелося носити дівчатам чужий одяг. Звірі, птахи, люди прийшли до них додому, просять: - Любі пори року, надіньте своє звичайне вбрання, яке вам батьки дали, а то жити неможливо.

Вислухали сестри це і зрозуміли, що кожна носить не просто одяг, а одяг життя для всього живого на Землі. І з тих пір кожна носить те вбрання, що батьки їй дали. І живуть вони в мирі і злагоді.

Горщик каші

Ілюстрації Ірини Воробйової

Жила собі в одному селі бідна й добра дівчинка. Мала вона тільки матір, і от прийшов такий день, коли в них зовсім не стало хліба. Пішла дівчинка до лісу назбирати ягід і зустріла там бабусю. Та бабуся подарувала дівчинці горщик.

Досить було сказати:

— Горщику, вари! — і він варив смачну, солодку, пшоняну кашу. А коли скажеш:

— Горщику, не вари! — він враз переставав варити.

Дівчинка принесла горщик додому, до своєї матері, і відтоді вони назавжди забули про голод і їли солодку кашу, коли їм тільки хотілося.

Одного разу дівчинка пішла десь із дому, а мати захотіла їсти й сказала:

— Горщику, вари!

І горщик наварив каші, і мати наїлася досхочу. Тоді вона хотіла зупинити горщик, але забула, які слова треба для цього сказати.

А горщик варив собі й варив, і от уже каша перелилася через вінця, і текла й текла без упину. Ось уже тієї каші повна кухня, повна хата, вже й вулицю заливає. От ніби горщик захотів увесь світ донесхочу нагодувати. Це загрожувало справжнім лихом, адже ніхто не знав, як його спинити хоч на годину.

Нарешті, коли каша вже заливала останню хату, прийшла додому дівчинка.

І тільки-но вона гукнула:

— Горщику, не вари! — як він ураз перестав варити.

А кому треба було до міста, той мусив проїдати собі дорогу крізь кашу.

Щеня Тявко і каченя Крячик дивилися, як на дворі кружляютьсніжинки, і щулилися від морозу.

- Холодно! - клацнуло зубами щеня.

- Влітку, звичайно, тепліше... - сказало каченя і сховало дзьобпід крило.

- А ти хочеш, щоб зараз літо настало? - запитав Тявко.

- Зараз? Відразу?

- Звичайно!

- Хочу. Але так не буває...

Щеня дістало аркуш паперу та коробку з різнокольоровимиолівцями. Через кілька хвилин воно показало свій малюнокзмерзлому Крячику.

На аркуші зеленіла трава і всюди світилися маленькі сонечкаромашок. А над ними в кутку малюнка блищало справжнєлітнє сонце.

- Це ти добре придумав! - похвалило Тявка каченя. - Я ніколище не бачив ромашок... в січні!

На землю, як і раніше, падав сніг. Щеня і каченя дивилися на веселі квіти, і здавалося їм, що настало гарне й тепле ромашкове літо. І стало їм обом дуже тепло.

Якщо весело живеться, роби хлоп,

Якщо весело живеться, роби хлоп,

Якщо весело живеться,

Друг найкращий посміхнеться!

Якщо весело живеться, роби хлоп!

Якщо весело живеться, всім Ура!,

Якщо весело живеться, всім Ура!,

Якщо весело живеться,

Друг найкращий посміхнеться!

Якщо весело живеться, всім Ура!

Якщо весело живеться, роби топ,

Якщо весело живеться, роби топ,

Якщо весело живеться,

Друг найкращий посміхнеться!

Якщо весело живеться, роби топ!

Якщо весело живеться, роби хлоп,

Якщо весело живеться, всім Ура!,

Якщо весело живеться,

Друг найкращий посміхнеться!

Якщо весело живеться, роби хлоп!

Якщо весело живеться,

Друг найкращий посміхнеться!

Якщо весело живеться, всім Ура!