Жило на світі дуже маленьке порося. Кожен ображав його, і бідне порося зовсім не знало, у кого йому шукати захисту. І так цьому поросяті набридло, що його кривдять, що одного разу воно вирішило піти куди очі дивляться.

Взяло порося мішечок, взяло сопілку й пішло. Йде собі по лісі, а щоб не нудно було, в сопілочку грає. Але хіба підеш далеко на чотирьох копитцях?

Весь день йшло порося — і навіть з лісу не вийшло. Сіло на пеньок і сумно-сумно заграло на сопілочці: «Ось я яке нерозумне. І навіщо йду?» І тільки він сказав ці слова, як за пеньком: «Ква-ква!» Жабеня! Стрибнуло жабеня на пеньок і каже:

— І справді, нерозумне ти, порося! Ну і навіщо йти? Чи не краще плисти в якому-небудь човнику?

Подумало порося, заграло на сопілочці і сказало:

— Ах, напевно, правда!

Прийшло воно до річки і стало шукати човник. Шукало, шукало, а човника немає. І раптом бачить - корито. У ньому старенька полоскала білизну. Так і залишила. Гепнулося порося в корито, загуділо на сопілочці і попливло.

Спочатку по струмочку, потім по річці, а потім і в величезне море випливло. Пливе воно, отже, по морю. А риби дивуються, регочуть:

— Що це? Ніби пароплав, якщо гуде. Але чому, чому ж у нього вуха?

— Ех! — сказав кіт. — Так, напевно, просто дуже розумний. Просто дуже ввічливий. Інші пароплави просто самі сурмлять. А цей теж сурмить, але і інших слухає.

А тому всі риби і кити йому допомагали, вказували шлях. Хто носом, а хто хвостом. Але все штовхали вперед. Так і плив. Плив пароплав. І раптом — прекрасний зелений острів! Пароплав причалив до острова. А всі звірі вийшли його зустрічати.

— Хто такий? — запитав його смугастий звір і вклонився.

— А що, ви не знаєте мене?!

— Ні, — каже смугастий. — Ось перший раз бачимо.

І маленьке порося схитрувало:

— Я — найголовніший у своїй країні. Мене звуть ПОРОСЯ.

— А тут — я найголовніший, — відповідає смугастий. — Як же нам бути, якщо ми обоє - головні?

— А нічого, — посміхнулося порося, — я ж гість, значить, ти так і будеш головним, а я твоїм помічником.

Тигр кивнув, і з тієї пори вперше у житті порося зажило спокійно. Всі його слухали і поважали.

А якщо хтось не слухався, то варто було поросяті дістати сопілочку, як ворог відразу ж тікав. Так-Так. Бо такого гарчання боялися всі. І навіть сам тигр часто здригався, коли порося грало на сопілці.

Напевно, порося і пожило би там ще, але тут чомусь його знову потягнуло на батьківщину. Взяло порося лист від тигра, сіло у корито і попливло.

Знову кричали риби: «Ей, розумний пароплав!» І знову дельфіни і кити допомагали йому пливти.

Але ось знову струмок, старенький міст, галявина.

— Нарешті, я вдома, — сказав порося.

— Так-так, — відповів йому козлик. — А де ти було весь цей час? Мені так хотілося полоскотати тебе ріжками!

— На жаль, — посміхнулося хитре порося, — тепер цього не можна робити. Хіба ти не знаєш, хто я? Читай! — Тут порося подало козлику листа, і той прочитав:

«Моєму головному помічникові дарую свою намальовану лапу». Козлик, звичайно, злякався. А потім злякалися інші: ягня, теля, білочка. І ніхто ніколи більше вже не ображав порося. Кожен думав: «А що скаже тигр?».

Якби я був чарівником, —

намріялося Віті, —

то став би я помічником

природи в цілім світі.

Чарівна паличка в руках —

за мить зростають липки,

у чистих ріках та ставках

вже плюскаються рибки.

За хвильку дощики рясні

помиють все довкола,

барвисті квіти запашні

укриють гори й доли.

В дитячі мрії, як на те,

навідалася ненька:

— Тут справжній чарівник росте,

хоча іще маленький.

Твоє, синочку, деревце

тріпоче зелен-листом,

співає дзвінко джерельце,

бо ти його почистив.

І ось такі чарівники

зростять дубки та липки,

в джерельні ріки та ставки

пливтимуть вдячні рибки.

То ж підростай, не розгуби

дитячі світлі мрії,

і все розквітне навкруги

Побились якось об заклад заєць та черепаха, хто хутчіш лісову галявину оббіжить.

Черепаха одразу рушила в дорогу. А заєць лежить під кущем, посміхається: «Поспішай, поспішай, черепашко, все одно я тебе випереджу!» Лежав та посміхався, лежав та посміхався, а черепаха тим часом — хоч і тихо йшла — вже майже дійшла до мети. Ой, як побачив це заєць! Ой, як кинеться наздоганяти! Еге, куди там!

Бігати заєць добре вмів, але не знав того, що коли довго лежати на місці, то й від черепахи можна відстати!

Наш знайомий мисливець йшов берегом лісової річки і раптом почув гучний тріск гілок. Він злякався і заліз на дерево.

З гущавини вийшли на берег велика бура ведмедиця, з нею два веселих ведмедика і пестун - її однорічний син, ведмежа нянька.

Ведмедиця села. Пестун схопив одного ведмедика зубами за комір і давай занурювати його в річку.

Ведмежа верещав і борсався, але пестун не випускав його, поки добре не выполоскал у воді.

Інший ведмедик злякався холодної ванни і пустився тікати в ліс.

Пестун наздогнав його, надавав ляпанців, а потім - у воду, як першого.

Полоскав, полоскав його так ненароком і впустив у воду. Ведмежа як закричить! Тут в одну мить підскочила ведмедиця, витягла синочка на берег, а пестуну таких плюх надавала, що він, бідний, завив.

Опинившись знову на землі, обидва ведмедика залишилися дуже задоволені купанням: день був спекотний і їм було дуже жарко в густих, кошлатих шубках. Вода добре освіжила їх.

Після купання ведмеді знову зникли в лісі, а мисливець зліз з дерева і пішов додому.

Наварили борщику У великім горщику

Молода квасоля, Морква й Бараболя.

А води для борщику Попросили в дощику.

Тут прийшов Буряк, каже: «Все не так»

Страва не така, Бо – без буряка».

Кликали й Капусту, Бо було негусто.

Плакалась Цибуля: - Запросить забули…

Виходу нема – Тож прийшла сама.

Мала в пелені Трави запашні,

Перець, сіль, приправу. Буде борщ на славу!

Борщик доварили І обідать сіли.

Раптом двері: «Ри-и-и-п..» - Йде зелений Кріп,

А за ним Сметана: - Ми ще не зарано?

Всі гукали: «Дощику! Йди і спробуй борщику!»