Знайшла миша велику стару калошу, тільки-но подумала про те, що вона їй ні до чого, як бачить – кріт дибуляє.
Твоя калоша? – питає у миші кріт, мружачись від сонечка.
Моя, – відповідає миша.
Віддай мені її!
Якщо викопаєш для мене простореньку нірку, тоді віддам, – погодилася хитра миша.
Кріт скоренько взявся до роботи, нірку під дубом вирив і говорить миші: – Живи на здоров’я. А калошу я собі заберу.
Зраділа миша й побігла обживати свою нову квартиру. А кріт підхопив калошу та пішов далі. Йде та міркує: «І навіщо мені ця калоша?» Тільки зібрався її подалі у траву закинути, як бачить - їжачиха повзе.
Твоя калоша? – поцікавилася їжачиха.
Так, моя, – відповідає кріт.
Віддай її мені! – стала просити їжачиха.
Якщо принесеш мені з десяточок яблучок, що у тебе з минулої осені припасені, тоді віддам.
Принесла їжачиха на спині десяточок яблучок, кріт їх швиденько забрав і пішов собі.
А їжачиха подивилася на калошу і замислилася: «Що я з нею робитиму?» І так міркувала, і так – ні до чого і не додумалася. Тільки зібралася спересердя калошу голками проколоти, бачить – білочка стрибає назустріч по гілочках. Зістрибнула білка на землю, питає:
– Твоя калоша?
А то чия ж? – відповідає їжачиха.
Віддай мені, якщо не жалко!
Зірви мені найбільшу шишку – тоді віддам. Та тільки дивись, щоб у ній жодного порожнього зернятка не було!
Знайшла білка найбільшу шишку, принесла її у лапках для їжачихи.
От молодець! – похвалила їжачиха. – А тепер налущ мені зерняток – і бери свою калошу!
Не стала сперечатися білка, швиденько горішки налущила. Задоволена їжачиха відповзла та виглядає із-за куща: що білка з калошею робити буде?
А білка спочатку заклеїла листочками дірки в калоші. Потім змайструвала з тоненького прутика коромисло, а з великих жолудів відра – та поскакала до найближнього ручая. Наповнила калошу водою до країв і давай своє пухнасте білченятко у цій ванні купати. Білченя виривається, фиркає, борсається, бризки летять на всі боки та виблискують на сонечку.
Прибігла тут миша та й говорить:
Віддай мені, білко, калошу, а я тобі свою нірку подарую!
Придибуляв підсліпуватий кріт та й просить:
–Віддай мені, білочко, калошу, а я тобі десяток яблучок подарую!
Виповзла з-під куща їжачиха та ледь не плаче:
Віддай мені, білко, калошу, а я тобі багато зерняток подарую.
Послухала їх білка та відповідає:
Нічого я від вас не візьму. А калошу мені зовсім не шкода. Приводьте своїх діточок та купайте, будь ласка!
Тоді миші, кроту та їжачисі так соромно стало перед білкою, якщо б вони могли почервоніти від сорому, то почервоніли б обов’язково.