Вірш
Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком...
Радісну звістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень.
Княжа гора
Розповів дідусь мені,
що колись у давнині,
як годилось, на вершині,
там, де телевежа нині,
княжий замок красувався,—
княжа в нім жила сім'я вся:
князь Данило і княгиня —
жінка, мати, господиня —
і малим тут княжич Лев
бігав-грався між дерев...
А внизу, від замку близько,
вартувало вірне військо...
Війська сила не мала
наше місто стерегла,
бо і турки,і татари
набігали, наче хмари,—
так в старій, пожовклій книжці
написали літописці.
Львів
Знаю:
гарних міст багато —
і великих, і малих...
Як життя нового свято —
Львів наш рідний
серед них.
Наче сонячна вершина
серед пагорбів-холмів,
наче батечко для сина —
отакий для мене
Львів.