З того самого часу, як у світі з’явилися автомобілі, в одній країні оселився Пан Шлях. У пана була велика родина – 5 синівпомічників. Усі вони були дорожні знаки, але різними за характером та дуже дисциплінованими. Перший син завжди всіх попереджав про події, які чекають їх. Другий син все суворо забороняв. Третій віддавав накази і дуже полюбляв синій одяг. Четвертий точнісінько знав, де що знаходиться і допомагав знайти. П’ятий, молодший, був старанним помічником старшим братам і ходив у білому костюмі. Сини були слухняними та хорошими людьми. Коли сини Пана Шляха виросли, вони стали жити окремо. Пан Шлях завжди точно знав, що і з ким із його дітей відбувається, хто ким працює, бо виростив їх у суворому вихованні. Хлопці напевно знали, що їм не можна помилятися, тому старанно виконували свою роботу.

Одного разу вирішив Пан Шлях подивитися, чим його сини корисні людям, чи поважають люди їхню справу. Але він не міг вирушати у дорогу, бо тоді сталось би непередбачуване. Як людям жити без шляху? І тоді Пан Шлях запросив на допомогу свого брата. Пан Порядок швидко погодився допомогти, але запитав: – Пан Шлях, у твоїх дітей багато справ, що саме цікавить тебе у їхньому житті, про що головне мені треба дізнатися, щоб ти був задоволений? Пан Шлях відповів: – Для мене дуже важливо, щоб мої сини приносили людям користь. Чи виходить це у них? Чи не заважає їм ніхто в цій справі? Пан Порядок зібрався і пішов першоюліпшою дорогою. Він не помилився. Швидко потрапив до міста. Місто було невелике, немаленьке, незаможне і небідненьке, але щось в ньому було не так.

Люди тут ходили зажурені, ніхто не всміхався і навіть не вітався. Пан Порядок став запитувати, що відбувається з мешканцями міста, але ніхто навіть не подививсь на нього. Аж ось зустрів Пан Порядок хлопчика.

Хлопчик розповів, що у місті дуже часто трапляються аварії. Пан Порядок запитав у хлопчика: – Знають люди в місті правила дорожнього руху? -Так. – Відповів хлопчик. – У місті навіть є Школа дорожніх наук. Її випускники добре знали правила, розповідали про них дітям та дорослим, показували вистави, випускали газети та рекламу. Але з того часу як у місті оселилася Прикра Помилка, все змінилося.

Ця зла господиня та її помічники – Неуважність, Необережність та Поспішайка – втручаються у всі справи міста. Головна проблема, яку вони створили у місті, – забрали всі знаки дорожнього руху. Слухняним водіям та пішоходам стало важко пересуватися по місту, вони звикли старанно дотримуватися команд знаків. Згодом всі стали потрапляти в аварії. Ніхто не може допомогти мешканцям, вони навіть не можуть покинути місто, бо дорога не вказана і всі, хто намагався виїжджати, потрапляли у тупик.

Пан Порядок задумався і сказав: – Я знаю, хто допоможе людям. Сьогодні я запрошу своїх племінників навести лад у місті. А ти, хлопче, потурбуйся, щоб усі мешканці допомогли перевірити всі знаки, до яких дібралася Прикра Помилка. Першим до міста приїхав старший брат. Він носив капелюх у формі трикутника, на якому був намальований яскравий світлофор. Його завданням було попереджувати пішоходів та водіїв про те, що скоро на дорозі зустрінеться допомога. Без старшого брата вже давно ніхто не помічав світлофор, тому в місті траплялось багато помилок. Розгублені пішоходи та водії потрапляли в аварійні ситуації. А тим часом, коли коївся цей безлад, Прикра Помилка зі своїми друзями раділи кожній аварії. Більш за всіх радів Поспішайка. Він здивувався, коли до нього підійшов чоловік з трикутним капелюхом на голові.

– Ти хто? – запитав Поспішайка. – Я той, хто тебе попередить, – сказав трикутний знак. – Чи відомо тобі, де справді треба поспішати? – Я досі не замислювався над цим. – А я тобі підкажу! Поспішай робити людям добро, займатися спортом, читати книжки, вивчати правила дорожнього руху. – А чим же я можу бути корисним людям? Я звик бешкетувати та не зважати на попередження. – Поверни попереджувальні знаки на вулиці міста. Почни помічати допомогу на дорозі та навчи цьому інших. Перехрестя, пішохідний перехід або ділянка дороги стають менш безпечними, коли рух на них регулюється світлофором. – Добре, що ти навчив мене. Тепер я покажу мешканцям міста, де знаходяться попереджувальні знаки.

Неуважність їхала на автомобілі містом дуже задоволена. Сьогодні Прикра Помилка подякувала їй за всі неуважні вчинки. Саме через Неуважність водії не помічали заборонних знаків. Неуважність була така неуважна, що навіть не помітила, як до неї звертається перехожий. Цей перехожий був другий син Пана Шляха, який забороняв рух там, де це небезпечно. – Доброго дня, дівчинко! Невже ви не бачите, що тут рух заборонено. Треба бути уважнішою, бо це небезпечно! – Невже ж? – посміхнулась Неуважність. – А хто Ви такий, я вас раніше не бачила? – Я син Пана Шляха і для мене дуже важливо заборонити рух транспорту та пішоходів там – де це потрібно. Було б добре, якщо б Ви мені допомогли, бо сьогодні я розмістив ці знаки на дорогах цього міста. 16 – Заборона?! Знаки?!А що мені скаже Прикра Помилка? – Напевно Помилка буде невдоволена, але мешканці міста подякують Вам за допомогу. – Добре! Я розкажу мешканцям міста про всі заборонні знаки, і люди не потраплять у біду.

Тим часом, третій брат спілкувався з мешканцями міста, адже Пан Порядок доручив йому навчити людей додержуватись порад наказових знаків. Йому не просто було це робити, бо люди вже забули про те, для чого існують наказові знаки, та які вони на вигляд. У важкій справі брату допоміг хлопчик Школярик, який гарно вчився у Школі дорожніх наук. Разом вони знайшли місце для кожного наказового знаку. Відтепер у місті стали менше траплятися аварії. Допомога трьох братів стала корисною для запобігання аварій та нещасних випадків на дорозі. Пішоходам та водіям стало набагато легше пересуватися містом, бо завжди поряд були порадники-знаки дорожнього руху. Поспішайка та Неуважність потоваришували з Школяриком і стали відвідувати Школу дорожніх наук. 19 Разом вони допомагали відновити безпеку дорожнього руху в місті. Але не все було налагоджено, бо дуже заважала всім Необережність. Вона не дозволяла пішоходам та водіям старанно додержуватися знаків. Необережні дії знов приводили до лиха.

Молодші племінники Пана Порядка вирішили зацікавити Необережність. Вони познайомили дівчину зі всією родиною знаків, розказали про корисну дію кожного з них і вирішили разом перевірити, яких знаків ще не вистачає в місті. Невдовзі всі знаки було відновлено та кожен знак отримав своє місце. Знову на вулицях з’явилися машини, стало чутно звукові сигнали автотранспорту. Налагоджено працювали світлофори, тому заторів на дорогах стало менше. Мешканці міста не запізнювались на роботу та своєчасно повертались додому. Як і раніше, можна було виїзджати за місто. Люди стали радіснішими та потоваришували з Паном Шляхом, Паном Порядком та п’ятьма помічникамизнаками. Тим часом Прикра Помилка дуже сумувала, адже її помічники, Поспішайка, Неуважність і Необережність, більше не допомагали їй. Тому Прикра Помилка вирішила знову все зіпсувати власноруч. 21 Вона взяла білу фарбу та пензлик і почала псувати дорожню розмітку, малювати пішоходні переходи у небезпечних місцях, плутати шляхи зустрічного транспорту. Але на цей раз у неї нічого не вийшло. Після того, як в місті запанував Пан Порядок, Пан Шлях дуже зрадів, що місто було врятовано, і пишався за своїх синів. Радісну новину вони обговорювали біля дороги і ось побачили, що хтось бешкетує, неправильно розмальовуючи дорожню розмітку. Пан Порядок зразу згадав про Прикру Помилку, про яку так багато чув, але жодного разу не бачив. Шлях та Порядок швидко впіймали Прикру. – Навіщо ти псуєш дорогу? Ти й так принесла багато шкоди людям! – почав Пан Шлях. – Я… Мені соромно, – винувато відповіла Помилка. – Я просто не знала, що моє бешкетування призведе до такого лиха. 22 – Краще б ти допомагала нам налагоджувати дорожній рух. – Я згодна вам допомогти, але що я для цього повинна зробити?

– По-перше, треба знати правила дорожнього руху, а для цього тобі прийдеться піти у школу дорожніх наук. Прикра Помилка так зраділа, що з нею розмовляють і пропонують навчатися, що вона з радістю на все погодилася і почала навчатись правилам. Тепер Прикра Помилка, Неуважність, Необережність та Поспішайка слухались Пана Шляха і Пана Порядка, допомагали братам-знакам і залучали всіх вивчати правила дорожнього руху, і дотримуватись їх.

Жила – була маленька машина Кідді. Дуже любила Кідді кататися по місту, їздити в ліс, але особливо подобалося машині подорожувати узбережжям моря.

Якось раз вирушила Кідді відпочити на берег моря. Весь день провела вона на пляжі під ласкавим сонцем, а коли зібралася в зворотний шлях – пішов дощ і подув сильний вітер. Дорога до моря була глинястою, тому її розмило. Кідді загрузла в глині і не могла вибратися. Довелося їй ночувати на березі. Вранці знову засвітило сонце. Коли воно обсушило дорогу, машинка Кідді поспішила додому, адже вдома на неї чекали люблячі батьки: великий тато Мерседес і матуся Хонда.

Дуже здивувалася Кідді, доїхавши до струмка, через який вчора переїжджала. Міст змило, а замість струмка текла широченна річка! Засумувала Кідді: вдома матуся хвилюється. Раптом з’явився гусеничний Трактор.

– Я допоможу тобі перебратися через річку, Кідді! – сказав Трактор.

Він прив’язав до себе Кідді міцним тросом і миттю переправив на іншу сторону струмка. Подякувала Кідді Трактору і вирушила далі.

Недовго проїхала машина Кідді а, як на її шляху виникла нова перешкода. Це було зламане вітром дерево. Знову Кідді засумувала: тато переживає. Але і на цей раз Кідді допомогли. Підйомний кран підчепив Кідді за ремені безпеки і хвацько переніс через дерево. Кідді не встигла навіть злякатися. Подякувавши Підйомному кранові, Кідді поспішила додому.

І знову неприємність: у неї зовсім не залишилося бензину. Стала вона на узбіччі дороги і рюмсає: «Бі, бі, бііііііі ……», – хлюпає носом Кідді, – «так мало залишилося до дому, а тут пальне закінчилося». Повз проїжджала велика вантажна машина, побачила маленьку Кідді, посигналила і басом промовила: «Що ти тут, маленька, робиш? Де твої тато та мама?». Кідді розповіла про свою біду. 

– Я допоможу тобі дістатися до найближчої заправки, – сказала Вантажівка, – лізь до мене в кузов! З останніх сил залізла Кідді в кузов Вантажівки. Велика машина довезла Кідді до найближчої заправки. Ґрунтовно заправившись паливом, Кідді помчала додому.

«Яке щастя, знов потрапити додому», – подумала Кідді. Батьки радісно зустріли свою маленьку донечку!

Як прекрасно, коли тобі безкорисливо допомагають в дорозі такі небайдужі попутники, як Трактор, Підйомний кран і Вантажівка.

Переклад Ф. Маківчук

ЧАСТИНА 5

Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст.

Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, терпуги та інші залізні інструменти. Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно відірвалися б. І картузи були на них шкіряні з окулярами-консервами. Ці окуляри вони й одягали під час роботи, щоб не запорошити очей.

Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.

Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не сказали, зачинились у своїй майстерні і стали щось майструвати. Цілий місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не показували, а коли місяць минув, то виявилося, що вони зробили автомобіль.

Цей автомобіль працював на газованій воді з сиропом. Посеред машини було приладнано сидіння для водія, а перед ним був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний циліндр і рухав залізний поршень. Залізний поршень під тиском газу рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням було прироблено банку з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для змащування механізму.

Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.

Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо комунебудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.

Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом.

Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:

– Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.

– Ти не зумієш, – сказав Поспішайко. – Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.

– А що тут розуміти! – відповів Незнайко. – Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.

– Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб’єшся і машину розіб’єш.

– Ну, гаразд, Поспішайку! – образився Незнайко. – Попросиш ти в мене щонебудь, я тобі теж не дам.

Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір›ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно і повибігали надвір.

– Що ти робиш? – закричали вони. – Уб’єшся!

– Не вб’юся, – відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.

Трахтарарах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.

– От бачиш, що ти наробив! – закричав Знайко. – Зупинися зараз же!

Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трахтарарах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці.

Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:

– Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!

Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.

– Бережись! – кричав Незнайко і мчав уперед.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його наздогнати.

Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.

Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий. 

Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:

– Братці, я ще живий?

– Живий, живий, – відповів лікар Пілюлька. – Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.

Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:

– Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.

– Це я за дошку спиною зачепився, – сказав Незнайко.

– Доведеться витягати скіпки, – похитав головою Пілюлька.

– А це боляче? – злякався Незнайко.

– Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.

– Ой! – заверещав Незнайко. – Айай!

– Що ти? Хіба болить? – здивувався Пілюлька.

– Ще як болить!

– Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!

– Ні, не здається! Ойой! Айяй!

– Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.

– Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.

– Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.

– Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!

– Не можна! Наривати почне.

– Уйуйуй!

– Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.

– А це боляче?

– Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.

– Ааа!

– Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!

– Ой, пече як!

– Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

– Ой, не треба градусника! Не треба!

– Чому?

– Буде боліти!

– Та від градусника не болить!

– Ти все кажеш – не болить, а потім болить!

– От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

– Ніколи.

– Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, – сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

– От і лікуй такого хворого! – пробурчав Пілюлька. – Його лікуєш, лікуєш, а він вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!