Тема: "Коло друзів"
Текстові матеріали теми
«Урок дружби» М. Пляцковський
Жили два горобця: Чік і Чірик. Одного разу Чіку прийшла посилка від бабусі. Цілий ящик пшона. Але Чік про це ані слова не сказав своєму приятелеві.
"Якщо я пшоно роздаватиму, то мені нічого не залишиться", - подумав він. Так і склював всі зернятка сам. А коли ящик викидав, то кілька зерняток все ж випало на землю.
Знайшов ці зернятка Чірик, зібрав в пакетик акуратно і полетів до свого приятеля Чіка.
- Здрастуй, Чіку! Я сьогодні знайшов десять зерняток пшона. Давай їх поділимо порівну і склюємо.
- Не треба... Навіщо?.. - став відмахуватися крильцями Чік. - Ти знайшов - ти й їж!
- Але ж ми з тобою друзі, - сказав Чірик. - А друзі всі повинні ділитися. Хіба ж не так?
- Ти, мабуть, правий, - відповів Чік. Йому стало дуже соромно. Адже він сам склював цілий ящик пшона і не поділився з другом, не дав йому жодної зернини. А зараз відмовитися від подарунка приятеля - це означає образити його. Взяв Чік п'ять зерняток і сказав:
- Спасибі тобі, Чірик! І за зернятка, і за урок... дружби...
«Синє листя» В. Осєєва
У Каті було два зелених олівця. А в Олени жодного. Ось і просить Олена Катю:
- Дай мені зелений олівець. А Катя і каже:
- Запитаю у мами.
Приходять на інший день обидві дівчинки в школу. Запитує Олена:
- Дозволила мама?
А Катя зітхнула й каже:
- Мама дозволила, а брата я не запитала.
- Ну що ж, запитай ще у брата, - каже Олена. Приходить Катя на інший день.
- Ну що, брат дозволив? - запитує Оленка.
- Брат дозволив, та я боюся, ти зламаєш олівець.
- Я обережненько, - каже Олена.
- Дивись, - каже Катя, - не лагодь, не натискай міцно, в рот не бери. Та не малюй багато.
- Мені, - каже Олена, - тільки листочки на деревах намалювати треба так травичку зелену.
- Це багато, - каже Катя, а сама брови хмурить. І обличчя у неї незадоволене. Подивилася на неї Олена і відійшла. Не взяла олівець. Здивувалася Катя, побігла за нею:
- Ну, що ж ти? Бери!
- Не треба, - відповідає Олена. На уроці вчитель запитує:
- Чому в тебе, Оленка, листя на деревах сині?
- Олівця зеленого немає.
- А чому ж ти у своєї подружки не взяла? Мовчить Оленка. А Катруся почервоніла як рак і каже:
- Я їй давала, а вона не бере. Подивився вчитель на обох:
- Треба так давати, щоб можна було взяти.
«Дружить хмарка з дощиком» Л. Вознюк
Дружить хмарка з дощиком:
носить воду горщиком.
Дощик — із травичкою,
а трава — з копичкою,
а копиця — з коником,
що гасає з дзвоником.
А іще — з телятком,
баранцем, лошатком.
Всі вони — з Даринкою,
дівчинка — з хмаринкою,
з тою, що із дощиком
носить воду горщиком.
Ось замкнулось дружнє коло,
подружились всі довкола.
«Мій друг Парасолька» Г. Сапгіра
Ця казка почалася блакитним літнім днем. Йшло лісовою стежкою в гості Порося. Раптом все навколо потемніло і почався проливний дощ. А Порося свою парасольку вдома залишило. Заховалося воно під великим деревом. Стоїть, хвилюється. Адже так і в гості спізнитися можна!
Чує Порося — хтось іде по дорозі, хтось великий. Тупотить, чалапає по калюжах, дощу не боїться. А це — Слоненя, ось хто. Іде та пісню співає:
Я під дощем гуляю Калюжами блукаю. Дощ вуха поливає, І я як гриб зростаю!
Подивилося на великі слонячі вуха Порося. І здалося йому, що Слоненя схожий на парасольку!
— Хочеш зі мною подружитися? — спитало Порося.
— Хочу, — зніяковівши відповіло Слоненя.
— Друг для друга зробить все, — сказало Порося. — Хочеш, я для тебе польку-метелика станцюю?
Порося танцювало і стрибало під деревом. І Слоненяті здавалося, що це танцює товстий рожевий метелик із п'ятачком.
— А чи можу я теж для тебе щось зробити? — несміливо спитало Слоненя.
— Можеш! Давай! — зраділо Порося. — Сховай мене від дощу. І ми підемо в гості.
Поросятко залізло під слоняче вухо, і йому справді здалося, що він йде під великою Парасолькою.
Так вони і йшли разом до самого будинку Кролика — в гості.
— Хто це? — здивувався Кролик побачивши Слоненя. — Що за дивак? Здається, я його не запрошував.
— А це моя нова парасолька. Вона мене від дощу ховає, — відповіло Порося.
— Ну, як так, — розсудив господар, — постав свою парасольку в куток.
— Постій, будь ласка, трошки в кутку, заради мене, — попросило Слоненя Порося.
— Давайте грати в «потяг», — запропонував Кролик.
Всі причепилися один за одним. Поїхали! Всім було так весело.
Порося дуділо, пихтіло. Воно було паровозом.
Раптом потяг зупинився, навіть трохи позадкував. Дорогу їм перегородило Слоненя.
— Можна, я буду паровозом? — попросило воно.
— Але ж паровоз — це я?! — вигукнуло Порося.
— Але ж я більше схожий на паровоз, — заперечило Слоненя.
Воно задерло хобот і задуділо: «Ту-туу!» І всі побачили, що Слоненя, дійсно, дуже схожий на паровоз.
— Ти хто? Ти що? — захвилювалося Порося. — Ти — моя парасолька! А парасольки мають стояти в кутку.
лоненя образилося і пішло. Всім чомусь одразу стало нудно, і всі поспішили додому.
— Ну і нехай, — сказало Порося. — Нехай іде. Дощик все одно закінчився, мені більше не потрібна парасолька. Прошу завтра всіх-всіх до мене в гості.
А на другий день була жахлива спека. Вийшло Порося на ґаночок і побачило, що квіти на його клумбі зовсім зів'яли.
— Бідні мої квіточки! — забідкалося Порося. — Треба вас швидше напоїти.
І побігло до свого колодязя. Але він так поспішав, що трапилася біда. Впало відро у колодязь. Що робити?
І тут воно побачило — йде Слоненя. Повний хобот води набрав і сам себе поливає. Та це ж справжня лійка!
— Будь другом, — попросило Порося, — полий мої квіточки. Бачиш, зовсім зів'яли.
Шкода стало Слоненяткові квіти. Підняло воно вгору хобот і перетворилося на фонтан. Відразу ожили квіти.
— Дивіться всі, яка в мене чудова лійка! — хвалилося Порося перед гостями. — Самополивальна!
Всі почали знову грати в цікаву гру «потяг». І Слоненя знову захотіло бути паровозом.
— Ти хто? Ти що? — розхвилювалося Порося. — Ти — лійка! А де лійки мають стояти? У сараї.
Слоненя образилося і пішло. Назавжди.
— Де ж Слоненя? — спитав Кролик.
— Він образився, — відповіла Білочка.
— Ну й нехай, — сказало Порося. — Все одно квіти вже политі.
— Що? — здивувався Кролик.
— А ми думали, це твій друг, — сказала Білочка. — До побачення.
І тут Порося почервоніло. Йому стало дуже соромно.
иділо Порося на ґаночку і нудьгувало. І вдома негаразд, і в гості щось не хочеться. Згадалося йому Слоненя. Який він був добрий. Справжній друг. А він взяв і образив його. Що ж робити, якщо ти образив друга?.. Дуже просто. До друга треба йти. Звичайно, до друга треба йти.
А Слоненя сиділо на зеленому пагорбі і віршувало:
У спеку, в дощ, вночі і вдень,
Я так люблю гуляти.
А у думках моїх лише...
Рожеві поросята.
Як Порося в мою пісню потрапило? Хіба я хочу його бачити? — здивувалося Слоненя. І зітхнуло.
І тут із гущавини вибігло Порося. І зупинилося.
— Ура, знайшов! — сказало Порося і відвернулося.
— Ура, прийшов! — сказало Слоненя і теж відвернулося. — Ти чого прийшов? — спитало воно.
— Просто так, — сказало Порося. — А можна, я для тебе теж кимось буду? Барабаном, наприклад.
— Тоді я буду трубою! — зраділо Слоненя.
І вони засурмили та забарабанили. І стали разом танцювати польку-метелика. На зеленій ромашковій галявині.
Аудіо матеріали
завантажте аудіо метеріали теми "Коло друзів", натиснувши кнопку праворуч
Перелік аудіоматеріалів:
1. «Полька» М. Глінка;
2. «Осінь» А. Вівальді
3. «Чоботята-дроботята» муз. Е. Шор-Чудновська, слова В. Лодижця
4. «Похід гномів» Едварда Гріга
5. Марши різних композиторів